Головна » Статті » Бубісь Д.М. Прилбичі. Крізь призму віків

Село в часи Австрійської імперії

Як відомо, в 1772 р. в результаті першого поділу Польщі Галичина відійшла до Австрії. Нова влада встановляла тут свої порядки. Очевидно, у зв'язку з цим проводився новий облік земельних угідь та їх власників. Були складені так звані Йозефінські метрики (1780 р.). Вони визначали розмежування угідь із сусідніми селами, перераховували усі господарства, села, зазначали скільки моргів поля (морг - 0,59 га) належало кожному селянинові і дідичу Шептицькому, і в яких угіддях та який розмір оплати належиться з кожного морга і в цілому з господарства. Під першим номером визначались угіддя дідича Василя Шептицького. В селі на даний час (як свідчать метрики) нараховувалось 95 господарств. Окремо визначалися громадські угіддя (пасовиська, вигін і ліс) та церковні. Тодішнє кріпосне положення зобов'язувало селян відбувати трудову повинність у панському маєтку 4 дні на тиждень (Фонд 19, оп. XIII).

Селянський двір, який мав 15 моргів орної землі, повинен був здати протягом 3-х років 15 корців (центнерів) пшениці, 46 корців жита і 54 корці ячменю, 19 корців вівса, або 222,3 крон.

Ця нумерація сільських дворів зберігалася до 60-х років XX ст. з продовженням новоутворюваних господарств. Цікавим є той факт, що ряд прізвищ, вписаних у метрики, на сьогоднішній день стали просто вуличними назвами окремих селян, як наприклад: Мучка, Кріль, Стефанців, Обрамик, Козак, Шуліга, Бігей, Набулотний, Сенів, Загребельний та інші. Прізвищем Порадуха називається в даний час частина села.

В 1820 р. були складені нові так звані Францішканські метрики. В них вже перераховано 119 господарств. В цих метриках також зазначено скільки і яких угідь є в кожного селянина та яку кількість зерна зобов'язаний здати кожний, або яку суму сплатити грошима замість здачі зерна. Це свідчить про те, що поширювалась тенденція до заміни натуральної ренти грошовою, тобто до розвитку товарно-грошових відносин. Метрики підписані дідичем Петром Шептицьким та 9 селянами. Правда, всі дев'ять селян поставили лише хрестики замість підписів. Цей факт говорить сам за себе. Він свідчить, що серед селян існувала суцільна неписьменність. Звичайно, що засвідчувати достовірність метрик доручалось найвпливовішим селянам, але серед них не знайшлося ні одного письменного.

Як відомо, в 1830–1831 роках у багатьох країнах Європи лютувала епідемія чуми (холери). Не обминула вона і Прилбич. У переказах старожилів говориться, що були випадки вимирання цілих сімей. Щоб уникнути інфекції, часом померлих витягали з хати гаками, клали на воза чи сани і везли на цвинтар, який був відведений спеціально для померлих на цю хворобу, далеко за селом на вигоні. Десь до середини XX століття стояв там ще дерев'яний хрест, а зараз не всі знають, що там знаходиться старий цвинтар. Всіх померлих не на цю страшну епідемію хоронили на цвинтарі, який знаходився за селом при дорозі, що веде до Мужилович на початку урочища Свидь. Свідком цих поховань залишився дуб. До середини XX ст. там знаходився хрест.

В 1942 р. молодь села, за ініціативою осередку ОУН, зокрема його керівника Шпуляра Івана Франковича насипала там могилу, на честь борців за волю України. Але її зруйнували за совітської влади в кінці 50-х років через розташування її поблизу тракторної бригади. Відновлено могилу в час розвалу СРСР.

На час скасування кріпацтва (1848 р.) в селі нараховувалось вже 137 селянських дворів, які володіли 1162 моргами орної землі. Згідно з державним законом про звільнення селян з кріпацтва, дідич Іван Шептицький впорядковував свої земельні угіддя і присадибну ділянку. Кільком селянам-сусідам виділив нові ділянки під садиби, а за рахунок старих заклав парк-сад, який в дуже хорошому стані проіснував до приходу більшовиків, до осені 1939 року. Зараз на місці садиби і парку забудовано 12 селянських хат, будинок культури (саме на місці палацу), старе приміщення дитячого садка, будинок, в якому розміщено поштове відділення, аптеку і швейний цех. Основні орні землі зберіг для себе Шептицький на Щедрові, до Стависька та землі, що тягнулися від садиби в сторону Терновиці та Чолчинь. Селяни сплачували викуп в розмірі 43262 флорінтів і 15 крейцарів.

На честь скасування кріпацтва в селі поставлений пам'ятний хрест з каменю та металу на схід від церкви при дорозі. Там тоді починалось церковне і дякове поле, що тягнулось полосою до Стависька. Згодом там був розташований цвинтар, так що хрест цей в силу цих обставин знаходиться зараз па цвинтарі. І це врятувало його від знищення під час акції руйнування придорожніх хрестів, організованої Львівським обкомом КПУ в 1969 році.

У період після реформи помітно розвивається товарний спосіб виробництва. Вже в 50-і роки Іван Шептицький відкриває ґуральню. Була вона розташована за 20-25 м на північний схід від ставу. Для постачання ґуральні водою був проведений водопровід від джерел, що б'ють з-під Великої Гори. Для водопроводу застосовувались дерев'яні саморобні труби. Водопровід прокладався по громадських угіддях, так званому Селу, що знаходиться в центрі села. Сільська громада спочатку намагалася чинити опір цьому будівництву. Але коли водопровід став до ладу, то виграш для багатьох селян був очевидним. Труби, закопані в землю, не принесли ніякої шкоди муравнику, на якому в ті часи вибілювали полотна. За кілька десятків метрів від ґуральні був поставлений дерев'яний жолоб, в який постійно стікала вода з виведеного до нього водопровода. Селяни, які жили поряд, мали можливість в будь-який час брати воду чи вигнати тварин до водопою, а особливо зручно було зимою, коли вода в ставі замерзала. Прислужилась не одному перехожому свіжа джерельна вода, яка постійно текла з труби в жолоб. Ґуральня проіснувала до осені 1944 року, поки якийсь селянин не задумав скористатися безвладдям у селі і не виліз знімати з ґуральні дахівки для своїх потреб. Цього було достатньо, щоб інші наслідували його дії. Через певний час розібрали ґуральню до фундаменту. Труба-комин її котельні височіла ще з десяток років. Ґуральня в свій час давала і певні робочі місця і забезпечувала багатьох бажаючих брагою для тварин.
3 часу побудови ґуральні частина продукції реалізовувалася в корчмах, яких було декілька в околицях. Одна з них біля шляху між Прилбичами і Мужиловичами за 150-200 м від моста, що стояв на потічку, який розмежовував угіддя сіл. Певний час корчмарем був жид на ім'я Сруль. І зараз в селі збереглася назва цієї місцевості «До Срулі». В Географічному Словнику її місце розташування назване Назарівкою. Така назва угідь збереглася в Мужиловичах на певній віддалі від місця розташування тієї корчми.

Друга корчма була на Коблові, третя на Мурованці. Десь в тому місці, де зараз знаходиться бензозаправка, четверта на шляху між Брухналем і Підлубами. Наприкінці XIX ст. була збудована ще одна в селі при шляхові, що виходить з села до Мужилович.

У своєму маєтку Шептицькі перейшли до застосування вільнонайманої праці. Для приїжджих слуг, здебільшого спеціалістів-ремісників (коваля, стельмаха) збудували кілька двоквартирних і один чотириквартирний будинок.

В час депутатства Івана Шептицького у Галицькому парламенті, йому вдалося домогтися будівництва кам'яної дороги від села до Коблова до сполучення з асфальтованою трасою Яворів-Судова Вишня. Це значно покращило сполучення села з Яворовом та Судовою Вишнею. До прокладання цієї дороги Прилбичі сполучалися із Судовою Вишнею через ліс «За Обшіром» по межі Прилбицького і Віжомлянського лісового масиву, або через Бучулю (хутір) і Віжомлю. Хоч дорога через Коблів до Яворова була дальшою від інших напрямів (Чолгині, Терновиця, Рулево), але як кам'яна була зручнішою для перевезень більших вантажів і особливо в негоду, а як дорога до Судової Вишні стала зручною. 

В Географічному Словнику (Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych krajow slowjanskich, т. IX, стор. 214, Варшава, 1888) вміщено такі відомості: «Прилбичі село повіту Яворівського, 11 км на південний схід від суду повіту в Яворові, 2 км від уряду почтового в Мужиловичах. На північ лежить Яворів, Чолгині і Брухналь, на захід - Черчик. Води пливуть до річки Шкло. Вздовж східної границі пливе з півдня на північ доплив Гноєння. В північно-східній стороні виникає потік Рулів і пливе на північний захід до Чолгинь, звідки знову входить до Прил¬бич, а перепливаючи північно-західну частину обшару, входить до Яворова. На захід від Рулева встає його лівобічний доплив і пливе на північний захід. Одна група будинків називається Новий Світ. На південний схід від них, на границі південній лежить корчма Щедрів або Назарівка. На Назарівці, 4 км на захід від забудов - лісничівка і корчма Коблів, на північ - кілька хат і фільварок Рулів або Ролув, на північний захід від Рулева корчма Мурованка, а на північ від неї - кілька хат Сенатів. Ниви на захід від забудов сільських називаються Мальковим. Західну частину села перетинає дорога з Судової Вишні до Яворова.

Власник сільський (граф Іван Шептицький) має 593 морги (один морг - приблизно 0,6 га) орної землі, лук і городів - 246, пасовиськ - 93, лісу - 1069 моргів. Власники менші - 1230 орної землі, лук і городів - 195, пасовиськ - 101, лісу - 3 морги. В 1880 р. було 207 домів, 950 мешканців в гміні, 11 домів на терені двору (очевидно, іде мова про доми, власни¬кам яких був Шептицький, а в них жила обслуга господарства), 82 римо-католики, 865 греко-католики, 47 ізраїльтян; 238 поля¬ків, 768 русинів. Парохія римо-католицька в Брухналі, греко-каголицька на місці, деканат Яворівський. До парохії належить село Чолгині. В селі є церква, фундатором якої, за інвентарем парохальним, був архієрей Шептицький, власник села. Свідчить про це мітра над царськими воротами і герб на філерах вівтаря. Церква, плебанія і кілька сусідських забудов стоять, за поданням, на місці давнього цвинтаря.

В селі є однокласна школа, ґуральня і вітряк. У 1589 р. польський король Зигмунд III підтверджує продаж міста Брухналя і села Прилбичі, Чолгинь і частини в Підлубах, зроблену через Івана Гербурта з Фельштина, Львівського хорунжого на користь підскарбничого Івана Дульського. В 1626 р. розграничив Іван Данилович із Жирова, воєвода руський і інші комісари королівські місто Брухналь від села Чолгині і Прилбич».






Категорія: Бубісь Д.М. Прилбичі. Крізь призму віків | Додав: o_andriy (02.07.2009)
Переглядів: 1851 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Для дітей про Прилбичі
Про Митрополита Андрея
НАШІ БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ
РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УГКЦ
С. ПРИЛБИЧІ

КОД ЄДРПОУ 25229264;
ПАТ “КРЕДОБАНК”, МФО 325365,
р/р 2600301547361

+38 067 98-99-370 ugcc.prylbychi@gmail.com
МИ НА КАРТІ