ПРИЛБИЧІ – село на Яворівщині, розташоване від Яворова за 12 км у південно-східному напрямі, або за 2,5 км від сучасної автомобільної траси, що іде від Краковецького дорожчого переходу в напрямі м. Львова при перетині нею с. Терновиця.

Як виникла назва села? Таке питання є завжди домінуючим при встановленні історії будь-якого населеного пункту. Щодо пояснення походження назви с. Прилбичі, то встановити її цілковиту достовірність досить важко і майже неможливо. Варто відкинути такі пояснення, які є похідними від слова: «прибути», «бич», «бик», від яких дехто намагається вивести від них слово Прилбичі. Ні «бич» (батіг), ні «бик» не могли бути якоюсь особливістю для надання назви населеному пункту. Похідне слово від «бич», це ніби люди, що працювали при бичі, а похідне від «бик» також люди, що працювали при биках, тобто, що обробляли землю биками. Коли ж взяти ще до уваги слово «прибути», чи «прибувати», то у всіх випадках у корені слова немає букви «л», а з’явитися відтак у новоутвореному слові Прилбичі ніяк не змогла. Буває, що буква може якимось чином загубитися в корені, ніж з’явитися. Це можна помітити навіть в цій же назві села Прилбичі, коли у простонародній мові людей часто вживається назва села як «Прибіці». Навіть у V томі «Джерел до Історії України-Русі» випущено якимось чином (очевидно помилково) букву «л» (том 5, стор. 240). До речі, є село на Львівщині з назвою «Прибилів», то в цьому випадку назву його слід виводити від слова «прибувати».

Заслуговують уваги дві інші версії. Одна із них знаходить наукове обґрунтування в праці М. Худаша «Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів» (Київ, Наукова думка, 1991 р.). В ній автор пояснює назву села «Прилбичі» від «префіксально-суфіксального утворення з префіксом при-, коренем -лб- (<лъбъ «лоб») і суфіксом -ица. Прилбиця в опелятивному значенні так звана місюрка або чолова надлобна частина шолома» (там же, стор. 188). Можливо, що в сиву давнину мешканці поселення займалися виготовленням «прилбиць» для рицарських шоломів.

Про виплавку металу з болотяної руди і його обробку свідчать археологічні дані. На урочищі Коблів розкопано дві землянки, в яких виплавляли залізо з болотяної руди. «Від колишньої печі чи горна залишились шматки випаленої глиняної обмазки, попіл, дрібні вуглинки, залізний шлак, що стікав чи був скинутий у ямку на дні. Глиняна обмазка – це частина горна, бо з одного боку вона настільки міцно випалена, що набрала вигляду склистої маси». Так описує археологічні дослідження цих землянок М. А. Пелещишин («Стародавня Яворівщина», 1996 р., стор. 84–85). Дані знахідки датуються Х–ХІІ ст.

Про місце наявності слідів даного поселення підказав авторові них рядків, вчителеві історії Прилбицької школи колишній його учень Павелко Василь Михайлович. Там були проведені перші розвідувальні роботи, під час яких було знайдено косу-горбушу, серп і уламки глиняних горщиків. Про ці знахідки повідомили професора Львівського університету, автора майбутньої книжки «Стародавня Яворівщина», про яку йшла мова раніше. Археологічною експедицією, організованою М. А. Пелещишиним, було виявлено там також «лезо невеликої залізної сокири, загартоване до сталі, залізний стержень, бронзова овальна пряжка без стержня, а також фрагменти горщиків» (стор. 85, там же).

Друга версія про походження назви села Прилбичі, на нашу думку, також заслуговує уваги. Вихідним словом в ній взято слово «Лбиця» – назва гори, яка могла колись так називатися, сучасна назва частини села Велика Гора. Насправді зараз, на даний час, вона вже не така велика, та це і є найдавніша частина села. Можна припустити, що саме вона колись могла називатися «Лбицею». Північний схил гори ще і зараз має досить обривистий вигляд. З-під цього схилу беруть свій початок джерела, які дають початок струмку і утворюють при витоці невелике водоймище, прозване Теплицею. (Правда, зараз воно досить замулене, запущене і навіть частково штучно засипане). Джерела і частина Теплиці не замерзають і в зимові морози. Безперечно, що давні мешканці і обирали собі місця для проживання близько джерел. Поселення біля гори «Лбиця» могло і одержати назву При-лбиця. Назва гори Лбиця з часом самими мешканцями даного поселення могла переіменуватися у Велику Гору, оскільки Прилбиця стала назвою поселення. До речі, в давніх архівних документах («Асtасh Grodskich і Zemskich») зустрічається слово Прилбичі і Прилбиця.

Археологічні дані дають підстави робити висновки, що навколишня місцевість була заселена вже в сиву давнину, в кам’яний вік. Це підібрані знахідки, вироблені з каменю (сокира кремінна без просвердленого отвору, дві з просвердленими отворами (гранітні), кремінні пластинки – ножі, наконечник списа, верхня частина зернотерки, кістяна проколка, уламки глиняного посуду, ліпленого без гончарного круга. До речі, будучи ще малим хлопчиною, ходив зі своїми друзями-сусідами ранньою весною в поле за пошуками кременців, не знаючи по суті їх походження та значення, які ми використовували для ігор.

В «Довіднику з археології України», автором якого є І. К. Свєшніков, значиться, що «На північний схід від с. Прил¬бичі в 1,5 км урочище Стависько. Поселення висоцької культури (пізня бронза), поселення ранньозалізного часу». І там же говориться, що «на схід від с. Прилбичі урочище Нива: поселення висоцької культури ранньозалізного віку». Обидва ці поселення були виявлені учнями краєзнавчого гуртка, який працював у школі під моїм керівництвом. Саме на моє запрошення приїздили оглянути ці місця І. К. Свєшніков і Л. І. Крушельницька. Вони планували організувати розкопки цих місць, але спорудження водосховища ВО «Сірка» випередило їх. Разом з цим слід відзначити, що у визначенні місць урочищ Нива і Стависько вкрались певні неточності. Для Стависька більш підходить: на схід від села Прилбичі, а для Нива – па північний схід.

Ще більші неточності внесені археологом Л. Мацькевим у рукописному «Щоденнику розвідки» (1984 р.). В ньому зазначено: 3 км на північний схід від с. Прилбичі урочище Вороновиця: поселення ранньозалізного віку... По-перше, 3 км від села – це вже не територія с. Прилбичі, а села Підлуби. Там говориться про те, що «2 км на схід від с. Прилбичі урочище Панське: поселення ранньозалізного віку». Знову ж таки «2 км на схід від с. Прилбичі вже поля Підлуб. Землі Прилбич не сягають далі, як 1–1,5 км в цьому напрямі. Обидва урочища відносяться до підлубецьких угідь і знаходяться па значно ближчій віддалі від цього села. Коли ж користуватися розташуванням урочищ від с. Прилбичі, то треба обміняти вказані там напрями.

Ще одна подібна стоянка (поселення) виявлена на східній околиці села на місці нової забудови хат, за 50–100 м від дитячого садка на східному схилі пагорба, що спускається до долини, яка підступає сюди з боку колишнього Стависька, а тепер вищезгадуваного водосховища ВО «Сірка». На місці однієї землянки збудована хата Юраса О. М., а друга знаходиться на його присадибній ділянці. Саме там на тлі глиняного ґрунту виявлена пляма темної (гумусної) землі, яка явно виділяється від поверхні довкілля. При викопанні шурфу 2,5 х 1,5 м на глибині 70–90 см виявлені уламки глиняного ліпного посуду ручної роботи, що можна віднести до ранньозалізного віку. На глибині 40–50 см трапилися два уламки глиняного посуду, виготовленого на гончарному крузі римського періоду. Знайдено було в цьому ж шурфі куски обпаленої глини, кілька камінців, сліди попелу і вугілля, кілька кісток тварин. Одна з них – нижня щелепа свині. Характерно, що і тут, на відстані 50–60 м, в кінці схилу витікає джерело, яке дає початок струмку. Такі місця, як правило, були зручні для поселення людини.

За свідченням старожила села, одного з ініціаторів заснуван¬ня в селі осередку «Просвіта» Грицана Івана, на урочищі «до Болота», а точніше, на межуванні «до Болота» із Свидьом у 30-ті роки було розкопано ним цілий старовинний горщик. Він показував цей горщик одному адвокатові в м. Яворові, але останній, очевидно, не цікавився археологією і тому не дав належної поради, кому і куди показати свою знахідку. Він заспокоїв І. Грицана словами, мовивши, що таких речей знайдено вже багато і вони не представляють певної цінності. В результаті горщик був залишений в господарстві без ніякої уваги і як непотріб з часом пропав. Можливо, що це був горщик-урна, оскільки був закопаний в землю цілий, не ушкоджений.

Слід ще одного поселення людини давньоруського часу української історії виявлено на території школи за 20–30 м на північний захід від спортивного залу. Там знайдено уламки глиняного посуду цього періоду, надламаний скляний браслет і кам’яний жорновий круг з квадратним отвором.

Уламки глиняного посуду давньоруського періоду зустрічаються в багатьох місцях села, особливо Великої Гори.

На урочищі Клибанка підібрано верхню частину зернетерки і кремінну пластинку у формі наконечника списа. Все це свідчить про раннє заселення навколишньої місцевості.