Професор Шимон Редліх (Szymon Redlich) народився у 1935 році у Львові, молодість провів у Бережанах. Врятований під час Голокосту українською сім'єю, в 1950 році емігрував до Ізраїлю. Закінчив Єрусалимський і Гарвардський університети.

Він дав інтерв'ю католицькому журналу "Тиґоднік Повшехни" про свій досвід здобуття історичної правди щодо глави УГКЦ (1901-1944) митрополита Андрея Шептицького. З дозволу польської редакції "Історична правда" переклала цей матеріал.

- Пане професоре, чому зацікавилися митрополитом Андреєм?

- У 1985 році мене поросили приготувати доповідь на міжнародну конференцію в Університеті Торонто на тему: "Шептицький і євреї під час ІІ Світової війни". Саме тоді я відкрив для себе проблему стосунків  між євреями, українцями і поляками у Східній Галичині.

До цього я не займався даною темою, але від тоді постійно до неї повертаюсь, а моя доповідь у розгорнутому викладі була перекладена і опублікована у різних країнах.

- Звідки така дослідницька вірність Шептицькому?

- Я займаюся справою надання йому титулу Правдника Світу. Шептицький врятував - особисто або через людей своєї церкви - близько 150 євреїв. На сьогодні з них у живих залишилося вісім або дев'ять осіб. А те, що титул іще досі не був наданий, вважаю великою несправедливістю.

- А чому досі не наданий?

- Бо комісія, яка цим займається вже понад 20 років, зустрілася лише 13 раз, і завжди були голоси проти. На останній зустрічі в 1991 році було прийнято негативне рішення. Врятовані неодноразово зверталися до Яд ва-Шем (національна установа Ізраїлю, яка вивчає Голокост - ІП), але без результатів.

- А зараз?

- Будучи у Львові, я розмовляв із священиком із святого Юра - там де колись був Шептицький. Він сказав, щось рухається у справі беатифікації (визнання людини благословенним у католицький церкві, мають бути надані свідчення праведного життя та підтвердження принаймні одного чуда - перекладач), були знайдені документи, які заперечують закиди, що під час війни Шептицький негативно ставився до людей із польської Церкви. Але справи рухаються дуже повільно.

- Повернімося до порятунку євреїв.

- Можливо, ці справи між собою пов'язані? Якщо одна сторона рушить, може і друга піде за нею? Як історик, я багато років не хотів займатися публічними справами, але зараз дивлюсь на ці справи інакше. Зараз я на пенсії, маю більше часу і більше свободи. Сконтактувася з усіма, хто ще живий, із врятованих Шептицьким.

Понад 2200 українців є Праведниками Світу

З моєю допомогою було приготовлено та переслано у грудні 2005 року до Яд ва-Шем апеляцію про відновлення праці комісії. Потім професор Гутман (Gutman) та ще один історик, член комісії Праведників і я написали лист, якого 27 квітня 2006 року передали голові Яд ва-Шем, пану Авнерові Шалеву.

Комісія залишила хвіртку - можна повернутися до розгляду справи, якщо будуть нові матеріали. А я саме знайшов дещо, що не було розглянуте комісією.

- Що це таке?

- Серед іншого це, скажімо, пасторський лист Шептицького "Про милосердя", подібний до відомого листа "Не вбивай". Опублікований він був уже давно, на шпальтах католицького журналу в Канаді, але комісія його не розглядала.

Написано листа у червні 1942, коли гітлерівська політика щодо євреїв стала цілком зрозуміла. Рішення про остаточне розв'язання, зараз вже знаємо про це майже на 100%, було прийнято між жовтнем-груднем 1941 року. Вважаю, що Шептицький тільки через кілька місяців усвідомив, які насправді наміри мають німці та що відбувається насправді. І саме тоді написані були ці два пастирські листи.

У листі про милосердя не випадково так багато цитат із Старого Заповіту, з пророків і з Книги Мудрості, достосованих до актуальної трагічної ситуації. В пункті 48 звертається до свого народу, до своїх вірних, до українців з проханням, аби були готові посвятити життя для врятування ближнього.

В пункті 49 однозначно осуджується будь-яке вбивство людини: "Кожен ближній є братом і є частиною людської родини". В контексті тодішнього часу звучить це сильно та драматично.
 
- Тому що говорить не тільки про українців або християн...

- Так, говорить про людей. Це заперечення расистського мислення.

Також є листи Шептицького у Ватикан, де описуються дії німців стосовно до єврейського населення. Декілька років тому, але вже після останнього зібрання комісії Яд ва-Шем у справі Шептицького, міжнародна католицько-єврейська історична комісія досліджувала Ватиканські документи щодо Голокосту.

Саме тоді було встановлено, що в кінці серпня 1942 року митрополит Андрій Шептицький передав Папі листи, у яких детально було описано велику трагедію винищення євреїв та місцевого населення. Історики цієї комісії вважають, що жоден інший католицький ієрарх не надав такої кількості безпосередніх свідчень і не відзначився такою турботою про долю єврейського народу, знаходячись у центрі німецької діяльності.

- Що ж тоді стало не перешкоді у признанні Митрополитові титулу Праведника?

- Кільки років тому Яд ва-Шем озвучила список звинувачень. Сьогодні, ймовірно я б не отримав цього матеріалу. Можливо хотіли мене переконати? Не знаю. Але це цікаво є те як люди пов'язані із Яд ва-Шем у своєму мислені зацикленні.

Перше звинувачення: Шептицький підтримував організацію дивізії СС. А у єврея все, що пов'язано із літерами "СС", пробуджує тільки злі емоції. Мій коментар: тут не потрібно логічно думати, тут грають роль емоції.

Колишній міністр МЗС Польщі вимагає у Яд ва-Шем визнати Шептицького Праведником

Сам факт, звичайно мав місце, проте підтримка утворення дивізій не означало підтримки Гітлера, а тим більш націонал-соціалізму. Це все діялось весною та літом 1943 року, вже після Сталінграду, коли люди вже знали, що коло вже відвернулось і німці відступають.

На мою думку, яку розділяють інші історики, Шептицький боявся, що із відступом німців та приходом радянської армії наступить анархія та тотальне безвладдя.  
 
- Хоча початково мав надію, що..

- ...що буде вільна Україна. У тій ситуації мав надію, що українська мілітарна одиниця, хай навіть організована німцями, буде в часи безвладдя обороняти місцевих людей.

Була це наївна віра - ймовірно, він сподівався, що після німецького програшу між Сходом і Заходом, Росією та Америкою з Англією з'являться якісь домовленості, які створять умови для незалежності України. Він думав, що буде добре, якщо народ матиме якусь власну армію.

- Для нього після Бога найважливішою справою була самостійна Україна.

- Я би навіть сказав, що ця справа була на одному щаблі з Богом. Я історик, єврей, і я це все уявляю приблизно на одному щаблі. Він був українським націоналістом, я не заперечую цього, але водночас він був надзвичайним гуманістом.

Це трагічна постать, що розривалася між одним та іншим. У цьому полягає його трагедія, а не в тому, що він підтримав німецьку політику стосовно євреїв. Він рятував євреїв.

Друге звинувачення: порятунок євреїв був другорядною справою в усій діяльності Шептицького. Щоб так думати, треба бути ідіотом. Зрозуміло, що як митрополит він мав багато інших справ.

Третє звинувачення: Шептицький був найважливішою політичною постаттю, політичним авторитетом України, таким собі супер-політиком, і тому він відповідає за аморальну поведінку українців. Моя відповідь така - він ніколи не був політичним лідером. Він був релігійним і моральним лідером, але не політичним.

Відповідаю: так думати може тільки той, хто не знає історії тих часів. Якби він написав "не вбивайте євреїв", то всі ці листи були б конфісковані, а сам він – заарештований.

І ще один цікавий пункт, який демонструє стереотипність мислення: мовляв, Шептицький ненавидів більшовиків і радянську Росію, а тим часом радянська Росія рятувала євреїв.

Як історик радянської Росії, я добре знаю, як вона рятувала їх і як не рятувала. Цей аргумент, на мою думку, абсолютно неправдивий. Радянський Союз не збирався ані рятувати, ані вбивати євреїв. 250 тис. польських євреїв врятувалися у радянській Росії тому, що восени 1939 року як "небезпечний елемент" були вивезені на окраїни країни. Вони врятувалися не завдяки симпатіям радянської Росії до євреїв, а тому, що були в засланні.

Я сам протягом тривалих років відчував сильні почуття до Червоної Армії, бо вона мене визволила. Але вона не прийшла визволити Редліха від німецької окупації. Вона прийшла, бо йшла здобувати Захід.

- А претензії щодо антисемітських висловлювань Шептицького?

- Такою тоді була християнська теологія – тобто вона також була частиною всього цього комплексу. Рабин Львова, Давид Кахане, якого врятував Шептицький, згадував розмову у бібліотеці собору Св. Юра. Шептицький процитував відомий вислів: "Кров Його нехай впаде на нас і наших дітей". Наступного дня за ці слова, як згадував Кахане, митрополит вибачився. Сказав те, що сказав, але обдумав і виправив самого себе.

Ще звинувачують, що він не втручався, коли у перші дні німецької окупації українці почали погроми у Львові. Це факт. Натовпи українців повбивали тоді кілька тисяч євреїв у Львові та сусідніх містах та містечках. Але спробуймо поставити себе на місце Шептицького.

Рабин Давід Кахане: "Називаючи Шептицького святим, я не перебільшую"

Я вважаю, хоч не можу цього довести, що Шептицький був абсолютно приголомшений тим, що відбувалося на вулицях Львова. Літо 1941 року, все летить шкереберть, ошалілий натовп божевільних. . . Що конкретно він міг зробити, щоб зупинити такий натовп?

І останнє звинувачення – зрештою, теж ідіотичне – що Шептицький був ідеологічним союзником Гітлера. Підставою для нього став лист, надісланий влітку 1941 року до Гітлера. Цей лист був підписаний кількома українцями, зокрема, і митрополитом. Вони вітали Гітлера як визволителя від радянського ярма. Так тоді це розуміли.

Шептицький був багатогранною особистістю. Були у нього як і дуже позитивні сторони, так і негативні. На мою думку, загальний висновок все ж таки позитивний. Я можу про це дискутувати як з євреями, так і з поляками.

- Комуністична пропаганда зображувала його завжди негативно.

- Комуністична пропаганда багато поганого наробила тут. Вона впливала навіть на тих, хто був антирадянським. На думку Ротфельда, документи, які стосувалися Шептицького, були сфальсифіковані КДБ та НКВС. Я цього не досліджував, тому нічого не можу сказати.

- На щастя, ще живі ті, кого він врятував.

- Вони його обожнюють. Наприклад, пані Лілі Полман з Лондона згадує, як прибувши до собору Св. Юра, вона потрапила до кабінету митрополита. Він поклав їй на голову руку і сказав українською: "Не бійся, дитинко!"

- А чого боїться Яд ва-Шем? Громадської думки?

В: Так. Коли в Ізраїлі говориш щось хороше про українців, люди відразу нападають. На мене неодноразово вже нападали. З поляками так само, проте найгірше з українцями.

- Бо "українці йшли з Гітлером"?

- Так, і українці вбивали євреїв. Але ж не всі. Мене врятувала українка.