– Чого на сьогодні досягнуто у процесі беатифікації Андрея Шептицького?

– Зараз у Римі триває вивчення процесуальних документів, які стосуються чуда, що сталося за посередництвом молитов до митрополита Андрея Шептицького. І якщо цей документ буде розглянуто позитивно, то це практично пряма дорога до беатифікації.

– Йдеться про чудо, що сталося у Сполучених Штатах Америки?..

– Так. Йдеться про хворобу, що стосується дисфункцій деяких внутрішніх органів у дівчинки. Фактично родина дитини шукала прихистку в США, аби лікувати там недугу. Дівчинка покидала Україну зі статусом інваліда  першої групи, й українські медики були безсилі. Американців же цей випадок дуже зацікавив, оскільки був досить незвичайним. Тим паче, що тамтешні медики мають успішну практику лікування подібного роду недуг. Відтак родина зважилася, незважаючи на статус інваліда дитини, спробувати щастя в США. Однак терапія упродовж кількох років так і не дала результату. Сім'я уже змирилася з цим, але дитина продовжувала молилася до митрополита Андрея Шептицького. І одного дня дівчинці було дуже специфічне видіння у сні. Дитині наснився митрополит Андрей Шептицький, якого вона дуже точно описала в деталях. Він пообіцяв дівчині, що на свій день народження вона отримає подарунок. І власне у цей день сталося так, що стан її здоров'я різко погіршився. Дитину терміново доправили до лікарні з надією, що лікарі зможуть зарадити. І в клініці практично на очах у медиків сталося диво оздоровлення. Сама подія трапилась п'ять років тому, тоді дівчинці було, здається, дванадцять.

– Скільки часу вже триває збір документів для беатифікації митрополита?

– Взагалі це дуже складно, тому що є така річ, як беатифікаційна справа, вона триває з кінця п'ятдесятих років минулого століття, і беатифікаційний процес, який дуже швидко закінчився, але потім багато разів його доповнювали додатковою інформацією. Практично досі ми з'ясовуємо певні питання, розкриття яких проллє якесь ще додаткове світло на життя і діяльність митрополита. Втім фундаментально це ні не пришвидшує, ні не пригальмовує процесу. Якщо процес про чудо буде доведено до кінця, то справа буде вирішена якнайшвидше.

– Чи були раніше подібні випадки оздоровлення?

– За моєї пам'яті було ще три випадки, де, я не сумнівався, йшлося про чудо, але проблема в тому, що ми не могли їх документально довести. Так склалися обставини, що йшлося про наших лікарів, які не готові давати свідчення перед церковним трибуналом, крім того, українські медики бояться щось стверджувати чи через власну амбіційність чи, можливо, погану кваліфікацію, можливо, через брак віри. Мені важко це пояснити. Тому власне ми були безуспішними, щоби якимось чином документально аргументувати наші позиції, які стосувалися оздоровлення.

– Йдеться про однакові недуги чи різні? Адже часто люди з подібними хворобами молять переважно одному й тому самому святому…

– Це не є до кінця правильно, оскільки всі святі однаково моляться перед Господом Богом на вашу потребу. Швидше самі люди створили такі собі рамки. Спочатку один помолився у якихось потребах, потім інший у таких самих, третій, четвертий – ось і складається думка, що святий допомагає саме в цих потребах. По-перше, допомагає не святий, а Господь Бог, і що ми більше просимо інших людей, щоби вони молилися за нас перед Богом, то краще. Ось у цьому й полягає вся логіка нашої молитви до святих. Щоправда, є дуже багато випадків, коли святий своїм життям показував шлях допомоги. Або, наприклад, святий був ремісником і до нього починають молитися люди цієї професії, бо він з їхнього кола. Це може стовідсотково спрацьовувати, але не означає, що воно є стовідсотково правильним.

– Доведення чуда стало простішим через те, що воно сталося в Америці?

– Процес не став простішим, бо норма є завжди одна і та ж. Просто, однозначно, американські лікарі більш відкриті, до того ж, значно більші можливості медицини, відтак засвідчити чудо простіше, особливо, коли випадок настільки складний. Крім того, більшість лікарів не католики, і не можна їх звинуватити в упередженості, для них самих це щось цілком нове. Власне завдяки цьому процес став не таким, яким був би в Україні. Поза тим, доводиться дотримуватися тих самих норм.

– А серед членів церковного трибуналу є медики?

– Серед членів – ні, але на допомогу трибуналу залучають кілька осіб, до того ж, це спеціалісти у конкретній галузі, йдеться не просто про фахівців у своїй справі, а про визначних фахівців.

– На вашу думку, скільки часу ще може тривати процес беатифікації митрополита Шептицького?

– Завжди це гіпотетичні речі. Якщо нинішній випадок оздоровлення буде остаточно визнаний чудом, то до року часу процес беатифікації завершиться. А далі чекатимемо на ще одне чудо. Після проголошення блаженним потрібне ще одне диво, щоби особа була канонізованою. Загалом ніколи не минало менше 5-ти років. Між процесами про ствердження чеснот із вивчення життя і діяльності цієї людини та процесом про чудо можуть минути сотні років. Є кандидати на святих у католицькій церкві, які чекають свого часу багато років. Причини бувають різні. Насамперед, дуже мало людей молиться до них або трапляються чуда, але на них ніхто не звертає уваги, чи трапляються тисячі так званих благодатей, які ми не можемо кваліфікувати як чудо. Є люди у списку в конгрегації на проголошення, чиї імена там уже сотні років. А є випадки, коли особа визнана блаженною, тобто трапився якийсь один випадок чуда і більше нічого не було. Крім того, ми жодним чином не можемо змінити життя і діяльність тієї чи іншої людини. Адже не можливо краще дослідити зараз життя особи, яка мешкала в якомусь 1500 році, ніж його дослідили 1600-го. Але питання полягає у тому, яким є ставлення церкви загалом до цієї людини: чи молимося за її заступництво, чи не молимося. Відповідно, якщо не молитися, то і чуда не станеться. Тому є багато абсолютно не знаних святих.

– Українська греко-католицька церква має багато кандидатів на беатифікацію?

– Достатньо, йдеться приблизно про півсотні людей. Але знову ж таки, це дуже суб'єктивно. Бо коли ми говоримо про часи переслідувань, то об'єктивна дійсність є такою: неможливо навіть дізнатися усі імена. Зниклі архіви досі ніхто не повернув Церкві. І є підозра, що більша частина цих архівів просто знищена. У дуже багатьох випадках записи просто не вели. Багато чого відбувалося без суду і слідства, не було того, що називається процесуальним правом: досудове слідство, слідство тощо. Церква досліджує ці речі, які мають критерії світської науковості, отже, мають бути виконані усі формальності з точки зору сучасної емпіричної науки. Тобто довести, що громадянин Г. потерпів за віру, не маючи навіть жодного документального доказу, практично не можливо. Адже людину вивезли без будь-якого судового процесу, і вона там загинула. А в нас померли мільйони, і ніхто навіть точно не може стверджувати, скільки було тих мільйонів. Тож брак архівів є першою фундаментальною перешкодою.

– Усе ж якісь архіви таки збереглися?

– Є архіви Служби безпеки України, але вони досі перебувають під грифом "цілком таємно". Всі особові справи, і навіть особисті речі наших ченців, які мали б принаймні повернути їхнім родинам, безслідно зникли. Українська греко-католицька церква як офіційна структура фактично не є реабілітованою. Їй не повернули того, що їй належало. Я не говорю про майно. Церкві навіть не повернули власної історичної пам'яті, тобто архівів. Усе це забрано.

– Чи тривають перемовини щодо повернення архівів?

– Якісь перемовини тривають, але дуже важко говорити з державою, яка диктує свої умови з позиції сили. Були якісь потуги щось зробити. І що в результаті? Трохи привідкрили питання Голодомору, зрештою, сама ж держава й припинила усю полеміку навколо цього питання. До того ж, йдеться про дуже величезні архіви, які простіше знищити, аніж сфальсифікувати. Те ж стосується й питання ОУН-УПА. Якби не поляки, які провели величезні дослідження, то взагалі б нічого не було зроблено. Крім того, в Україні все залежить від того, хто при владі. Одні піднімають якісь історичні питання, інші їх закривають. Зрозуміло, що церква самотужки нічого вдіяти не може, коли йдеться про закриті документи. Ми навіть не знаємо, де вони. Очевидно, розпорошені по галузевих, державних і регіональних архівах.

Розмовляла Оксана ДУДАР
"Новий Погляд”