Молитовним наміренням прощі було покликання до монашого стану. Тому, серед учасників прощі була чимала кількість представників монаших чинів та згромаджень УГКЦ. Розпочалась проща суботнього вечора, після прибуття прочан у рідне село митрополита, спільною поминальною панахидою біля усипальниці родини Шептицьких. Після цього, ієромонах Студитського уставу Севастіан (Дмитрух), який провадив дану прощу, привітав усіх присутніх та розповів про витоки та славну і багату історію родини Шептицьких.

Продовженням прощі був похід зі свічками від усипальниці родини Шептицьких до місцевого парафіяльного храму Собору Пресвятої Богородиці. Однак, на здивування усіх присутніх виявилось, що ворота до храму були зачинені ланцюгом із двома замками. Присутні розпочали Ісусову молитву біля зачинених воріт, а ієромонах Студитського Уставу Севастіян (Дмитрух) закликав усіх до щирої та палкої молитви в наміренні покликання до монашого стану, не звертаючи уваги на місце (тобто проїзна дорога, біля вхідних воріт до місцевого храму) та будь-які незручності (протягом ночі періодично падав дощ).

Нічні чування розпочалися Всеношною (Вечірня з Литією та Утреня), яку відслужили ієромонахи Студитського Уставу, також в тому часі ієромонах Севастіян (Дмитрух) виголосив проповідь про "Покликання Романа Шептицького до Чину Святого Василія Великого".

Після цього, ієромонахи Чину Святого Василія Великого відслужили Акафіст за прославу Митрополита Андрея Шептицького, а ієромонах Корнилій Яремак (ЧСВВ) виголосив проповідь про значення Добромильської реформи Чину Святого Василія Великого, діяльність митрополита Андрея та їх значення в житті Церкви.

Продовжили нічну молитву сс.Служебниці НДМ та сс. ЧСВВ Вервицею до Пресвятої Богородиці, після чого ієромонах салезіянин Олег Федоренко (СДП) відслужив Молебень до Серця Христового та виголосив проповідь про покликання до богопосвяченого життя.

Перед світанком сс. Студитського Уставу, сс. Згромадження св.Йосифа ОПДМ, та сс. Милосердя св. Вінкентія провадили Ісусову молитву, після якої ієромонах Студитського Уставу Юстин (Бойко) виголосив проповідь про Ісусову молитву.

Після цього, до прочан звернувся у проповіді ієромонах Володимир (Василій Вороновський). Розповівши про давню і багату Традицію нашої Церкви, він пригадав також чимало подій та випадків (із власного досвіду) про служіння Богу і Церкві в часі переслідувань, в часі підпілля. Пригадав усім про важливість послуху Богові, Його заповідям, а також про важливість служіння Богові. Зокрема, ієрм. Вороновський згадав як у даному селі (Прилбичі), в часі заборон та переслідувань, приступали до нього у Тайні Сповіді сотні мешканців, а тепер, коли, здавалось, нічого не перешкоджає вільному віросповіданню, доводиться бути біля зачинених воріт церкви. Він також наголосив на потребі навернення, покаяння, яке необхідне для спасіння, що, насамперед, реалізовується через любов до Бога і ближнього. Після проповіді ієромонах Володимир (Василій Вороновський) здійснив Освячення води, відчитав молитви на оздоровлення, та окропив свяченою водою усіх присутніх.

Продовженням молитовного чування став Молебень до Пресвятої Богородиці, який відслужив митрофорний протоієрей Роман (Мірчук) та виголосив проповідь, в якій зосередив увагу на покорі, як одній із християнських чеснот. Він пригадав, що покора була чи не головною характеристикою Марії, Матері Христа, а також була характерною рисою  митрополита Андрея.

Після цього ієрм. Севастіян (Дмитрух) розповів про широку діяльність митрополита Андрея Шептицького, та зокрема, про віднову митрополитом Студитського Уставу.

Завершенням богослужінь, які відбувалися протягом всієї ночі, стала ранішня Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Єпископ-помічник Верховного Архиєпископа Гліб Лончина. У своїй проповіді владика Гліб наголосив на потребі правдивого доброго взірця, на який слід безнастанно звертати увагу і на який єдино слід покладатися. І Ним є Ісус Христос. А слідувати за Христом, мати за основу в усьому Христа є, за словами владики Гліба, вірним дороговказом для кожного без винятку, та шляхом до спасіння і життя вічного, яке базується на любові.

Монашество є душею Церкви, а тому, є надзвичайно важливим його участь і роль не лише в церковному житті, але й загалом у суспільстві, про що також неодноразово нагадує історія. Молитовне намірення прощі про покликання до монашого стану стало одним із заходів, який не може залишитися осторонь, а залишається лише підтвердженням великої потреби та значення монашества в житті Церкви та народу.