Праведник світу (1 листопада - 65 років від дня смерті Андрея Шептицького (1865 -1944), митрополита Української греко-католицької церкви)

Він - восьмий, після відновлення Галицької митрополії в 1808 році, митрополит, ім'я якого було заборонене й забуте на довгі роки, а діяльність малювалася виключно чорними фарбами, і який не тільки зіграв неоціниму роль у розвитку громадського і культурного життя України, але і явив світу подвижницький подвиг засудженням у розпал другої світової війни гітлерівської антилюдської пропаганди і порятунком єврейських дітей.

Народився він 29 липня 1865 року в маєтку Прилбичі Яворівського повіту поблизу Львова в сім'ї польського графа Яна Шептицького, при хрещенні був наречений Романом Марією Олександром. Граф походив із знатного роду Галицької Русі, що отримав боярський титул у кінці XIII століття від князя Лева Даниловича. Після розподілу Польщі Шептицькі опинилися на території Австрійської імперії і, щоб зберегти свої привілеї, майже всі до середини XIX перейшли в латинський обряд і вважалися поляками. Граф Ян робив генеалогічні дослідження і знайомив з ними своїх дітей. Садибу він прикрасив портретами предків, серед яких виділялися уніатські єпископи, їх, до речі, у роду було четверо.

У 1875 році Роман вступив до гімназії ім. Франца Йосифа у Львові, яку з відзнакою закінчив у 1883 році. По волі батька вступив у 1-й Австрійський уланський полк у Кракові, але невдовзі, після перенесеної скарлатини, залишив військову службу і вступив на теологічний фультет Вроцлавського університету. Пізніше слухав лекції з юриспруденції в Кракові.

У наступному році він відвідав Почаїв, Ченстохов, Варшаву, Вільно. У Києві зав'язав знайомство з українським істориком польського походження Володимиром Антоновичем, а в Москві - з філософом Володимиром Соловйовим. Навесні 1888 року Роман разом з матір'ю побував на аудієнції у папи Лева XIII, якому розповів про бажання вступити до монастиря Василіан. Після захисту докторату права Ягеллонського університету його прийняли в послушники Добромильського монастиря Василіанського чину. У чернецтві він отримав ім'я Андрей.

У 1900 році після посвячення в єпископи в соборі Св.Юра, вступив на кафедру Воскресенського собору міста Станіславова, якому подарував свою особисту бібліотеку. Пастирські зусилля тридцатип'ятирічного єпископа були спрямовані на підвищення освітнього рівня духовенства, пастирські бесіди з галицькою інтелігенцією, протидію революційній агітації.

Через рік його обрали главою Львівської архієпархії. Направивши прощальне послання парафіянам про істинну віру, в якому він розмірковував про всесвітнє і національне у Католицькій церкві, єпископ переїхав до Львова, де 17 січня 1901 року був проголошений митрополитом.

У своїх кількох посланнях Шептицький закликав українську інтелігенцію зберігати християнські цінності в повсякденному житті, не піддаватися спокусі атеїзму й матеріалізму. Розпорядився виділяти кошти на охорону пам'яток історії та культури, збирати в церковний музей старі ікони. Припинив боротьбу з русофілами, в яких польська аристократія бачила таємних агентів Російської імперії.

Його без натяжки можна назвати охоронцем українства. На своєму представленні імператору Францу-Йосифу в 1901-му митрополит попросив дозволу заснувати український університет. Це питання він неодноразово піднімав на сесіях Австрійської палати панів, поки не дочекався через 12 років декрету імператора, відповідно до якого заняття повинні були початися в 1916 році. У 1905 році заснував у Львові Український Національний музей, який було урочисто відкрито у 1913 році і передано у власність українському народу. Намагався заснувати українську вищу богословську школу з правом захисту докторських дисертацій.

У 1906 на чолі делегації жителів Галіції митрополит Шептицкий звернувся до імператора Франца-Йосифа I з проханням про надання українцям рівних прав з іншими підданими. Відомий діяч міжнародного українського руху, він користувався величезним авторитетом серед української діаспори в усьому світі.

Під час Першої світової війни, коли після Галіційської битви Львів був зайнятий російськими військами, Шептицький залишився у місті, із своїми парафіянами. 19 вересня 1914-го року він був заарештований російською воєнною владою по обвинуваченню в антиросійській агітації і висланий углиб Росії.

Незважаючи на те, що письменник Володимир Короленко в московській газеті "Русские ведомости" виступив на захист митрополита, умови утримання було посилено і його перевели в Суздальський Спасо-Євфимієв монастир у в'язницю для релігійних злочинців.

І тільки через два з половиною роки після Лютневої революції 1917 року він був звільнений Тимчасовим урядом за пропозицією міністра юстиції Керенського. Відвідав Київ, Москву, Петербург, де його зустріли українці і білоруси, які вчилися в римсько-католицькій семінарії і академії. У квітні в Києві Шептицький розмовляв з керівниками української Центральної ради М.Грушевським і В.Винниченком, але ті поставилися до нього дуже прохолодно і відмовили в офіційному представленні. Набагато тепліше митрополита зустріли селяни на з'їзді кооператорів.

Наприкінці 1917-го митрополит повернувся до Львова. Після закінчення першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини підтримував ідею незалежної західної України, за що був заарештований уже польською владою.

12 жовтня 1918 року митрополит Андрей підписав повідомлення Українського парламентського представництва про створення самостійної української держави в межах Австро-Угорщини, пізніше його було обрано членом Національної ради Західно-Української Народної Республіки. На самому початку польсько-української війни владика Андрей був інтернований за наказом свого рідного брата польського генерала в митрополичих палатах на Святоюрській горі і кілька років перебував під домашнім арештом. З того часу він став офіційним ворогом польського народу, "привидом Святого Юра", як називали його в газетах.

Навесні 1933 року митрополит закликав до організації допомоги постраждалим від голодомору в Україні, брав участь у колективному зверненні українського єпископату до світової громадськості.

Ледь стихнувши, гоніння відновилися з новою силою в 1938 році. Митрополита постійно лаяли в пресі, собор Святого Юра називали розплідником антидержавної пропаганди й осиним гніздом українського націоналізму.

Діяльність Шептицького в роки Другої світової війни оцінюється вельми неоднозначно. Можливо, на його позицію відносно окупаційної влади якоюсь мірою вплинула політика радянської влади на території Західної України в 1939-41 роках. Були на те й особисті причини: 27 вересня 1939 у Прилбичах брат Шептицького, Лев, його дружина, всі члени сім'ї й селяни, які працювали у Шептицьких - усього 13 осіб, були розстріляні працівниками НКВС. Над родовою усипальницею Шептицьких було вчинено глумління, сімейний маєток було розорено, знищено цінні стародавні документи.

Проте, висловлювання із закликами про співпрацю з німецькою окупаційною владою, що приписувалися Шептицькому, суперечливі і часто не відповідають дійсності. Наприклад, у 1942 році "Послання митрополита Шептицького до хліборобів", містило такий текст: "Командування німецької армії просить мене, щоб я оголосив, що потрібно платити податки, здавати контингент" і т. д. У газеті ці рядки були пропущені і вийшло, що звернення "про здачу контингенту" йде безпосередньо від А.Шептицького. Церковна влада змушена була звернутися в газету з проханням відновити істинний текст повідомлення.

Жоден релігійний лідер того часу не зумів або не наважився сказати те, що сказав своїм священикам він: "Кожний, хто допомагає німцям переслідувати євреїв, буде проклятий до кінця життя". Тоді ніхто не міг собі навіть уявити, до яких звірств вдадуться цивілізовані німці.

У січні 1942-го Шептицький разом з іншими громадсько-політичними діячами України надіслав Гітлеру лист-протест проти німецької політики на Сході. Він був єдиним представником церкви в Європі, хто звернувся з листом до Папи Римського й особисто до Гіммлера, протестуючи проти геноциду євреїв. За що Гіммлер наказав його арештувати.

Однак Отто Франку і Карлу Ляшу, які керували Галичиною в той час, вдалося утримати рейхсфюрера СС від цього кроку - митрополит користувався глибокою повагою серед народу і його арешт міг сильно дестабілізувати обстановку. Гестапівці провели обшуки в храмі Св.Юра, під час яких розкривали навіть мощі.

Наприкінці літа 1942 року Шептицький організував кампанію порятунку євреїв. Це, здебільшого, були люди, які втекли з гетто або з Янівського табору. У листопаді 1942 року митрополит, виходячи з принципів християнських заповідей, пише пастирський лист "Не вбий!", який був адресований у першу чергу полякам і українцям і закликав припинити ворожнечу між собою.

За його ініциативою 2000 єврейських дітей були таємно вивезені в різні монастирі. Їх ховали в криптах, у монастирських школах, дитячих притулках Львова й околиць, їм видали фальшиві посвідчення про хрещення. Шептицький організував підпільні групи людей, які допомагали ховати євреїв. У цьому брали участь монахи-студити під керівництвом ігумена Унівського монастиря Климентія, брата митрополита. Були розроблені спеціальні маршрути, якими таємно переправляли євреїв в Угорщину, де було безпечніше.

У порятунку євреїв А.Шептицькому надали значну допомогу сестра монастиря св.Йосифа Олена Вітер і рідний брат Климентій Шептицький, які допомогли сховати 53 людини на взуттєвій фабриці і в монастирі монахів-студитів. У 1946 році, в період ліквідації більшовиками УГКЦ сестра Олена Вітер була заарештована й засуджена загалом до 30 років позбавлення волі. Брат Климентій був заарештований у 1947 році, засуджений до 8 років позбавлення волі, помер у Володимирській в'язниці.

Андрій Шептицький помер 1 листопада 1944 у Львові. Похований у крипті собору Святого Юра.