Був прохолодний осінній ранок. Село тільки прокинулося, а ми, школярі та студенти, вже зібралися біля церкви-музею Андрея Шептицького у Прилбичах. В очікуванні найкращих моментів від поїздки ми з нетерпінням чекали на мікроавтобус. Перед поїздкою помолились за добру дорогу. В дорозі, щоб було тепліше та веселіше, ми співали церковні та народні пісні.

Жовква виявилась привітним містом зі своєю історією, архітектурою церков, чарівною природою довкола міста. Здебільшого наша екскурсія відбувалася по церквах. Найстаршою з них була дерев’яна церква Пресвятої Трійці. Отець Андрій Стадницький, наш парох, разом з місцевим священиком о. Василем Батюком розповіли історію храму та усього, що нас оточувало в храмі. Церква старовинна, і може тому ми по-особливому в ній відчували єдність з Богом.

 

Пізніше ми відвідали церкву отців Василіян, де після короткої розповіді про сам храм всі спільно помолилися перед мощами святого мученика Партенія. Серед усіх розписів храму несподіванкою стало зображення у куполі Господа Бога "Ветхого Деньми", який має надзвичайну портретну схожість з ликом Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицйького.   

 

Опісля ми відвідали жіночий монастир сестер Служебниць, де також змогли насолодитися щиросердечністю томтешніх монахинь. Вони нас напоїли теплим чаєм та погостили солодким печивом. Теж у каплиці монастиря спільно помолилися за наші покликання та приступили до мощей блаженної Йосафати. 

 

Екскурсія закінчувалась відвідуванням Жовківського замку. Тамтешній гід розповів нам його історію, але, оскільки замок тільки відновлюють, ми не до кінця змогли насолодитися його красою.

 

На пам'ять з собою ми взяли з Жовкви чудові моменти: це і прекрасні краєвиди, надзвичайну архітектуру пам'ятних церков, історію міста та чудове прийняття його мешканців.

 

По дорозі додому ми зовсім не відчували втоми, а дорога минала зі співами та піднесеним настроєм. Враження від поїздки навіть було важко описати, оскільки емоції й досі переповнюють моє серце...

 

Марія Сеньо, учасниця прощі