Головна » Файли » Блаженний Климентій » Статті в інтернеті

Блаженний священномученик Климентій Шептицький
02.03.2010, 19:15
Святоуспенська Унівська Лавра
http://www.studyty.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=31&Itemid=45

Казимир, шостий син у графській сім’ї Івана та Софії Шептицьких, з’явився на світ 17 листопада 1869 року у їхньому родинному маєтку у Прилбичах, на Львівщині. Освіту здобув у найпрестижніших європейських університетах Кракова, Мюнхена, Парижа. У свої 23 роки – він уже доктор права, до того ж займається родовими маєтками, опікується хворою матір’ю. У 1900 р. був обраний послом до Віденського парламенту і кандидатом до Державної Ради, повним членом якої став через рік. Його промова, виголошена у 1901 р. в парламенті, мала винятковий успіх. Перед ним відкривалася блискуча кар’єра.

Однак Казимир віддавна відчував монаше покликання і ставився до цього дуже серйозно. Бажання «поставити себе до диспозиції Господа» (це його слова) перемогло, і у 44-літньому віці він стає ченцем, обирає нещодавно відновлений митрополитом Андреєм монастир Студійського уставу, приймаючи ім’я святого Климентія, папи. Завершивши богословські студії в Інсбруці, 28 серпня 1915 р. приймає Тайну священства.

Через три роки отця Климентія призначили настоятелем студитського монастиря у Скнилові, а 1926 р. – ігуменом Унівського монастиря. Разом з митрополитом він укладає Типікон для монахів Студійського уставу, активно працює над відновленням традиційного чернецтва згідно з вчення святих Отців. Сам провадить строге аскетичне життя: чергує в кухні, носить вугілля, чим викликає справжній шок у львів’ян: "Граф… і відро з вугіллям”. У його келії було лише залізне ліжко, шафа, столик і клячник, на якому молився перед Розп’яттям. Найкраще характеризує особу ігумена Климентія його молитовна постава: під час молитви він був цілковито відданий розмові з Богом – це було повне покори молитовне предстояння. Після богослужень ігумена завжди обступали селяни: він з кожним поговорив, розпиту про господарські справи, давав поради. Коли приходив у сиротинець, діти його обнімали, сідали на коліна.

З 1937 року о. Климентій перебуває у Львові, допомагає хворому митрополиту у його праці. В часах німецької окупації ігумен Климентій керував акцією переховування євреїв. У 1944 р. наступник митрополита Преосвященний Йосиф Сліпий іменував о. Климентія архімандритом монахів Студійського уставу.

Після арешту єпископів УГКЦ (11 квітня 1945 р.) о. Климентій став фактичним провідником духовенства, яке противилося насильному нав’язуванню православ'я. Отець Климентій розумів, що його чекає така сама доля, як і всіх єпископів, однак не втікав від переслідувань, а готувався їх прийняти. У травні 1945 р. він писав до свого брата Станіслава: «Тяжкі часи настали – але Бог добрий і не полишить нас у біді…»

Свою хресну дорогу архимандрит Климентій розпочав 5 червня 1947 р., коли його заарештували в Унівській Лаврі. Вже 4 липня його привезли до Києва. Усі труднощі в’язничного життя: нічні допити, шантаж, залякування, переведення з одного місця на інше – архимандрит переносив як справжній Христовий воїн. В’язні, які були разом з отцем у камері, одностайно стверджують, що о. Климентій ніколи не висловлювався погано про слідчих, які його катували. «Для мене тюремна камера – це монаша келія. Живу так, як жив би в монастирі. Тішуся тим, що можу багато молитися, що можу все те переносити та жертвувати себе Господу Богу… Думаю, що ми є останні жертви тепер, та що Господь все скоро перемінить на краще. І то, може, в короткому часі. Тільки молімося, маймо довір’я до Господа Бога, не сумніваймося в тому, що нічого не діється без Божої волі, і Пречиста Діва Марія та наші святі заступники поможуть нам.»

Співв’язень Р. Новосад запитував о. Климентія, чи не важко йому переносити тягар режиму, на що отець відповідав: єдине, що його турбує, це те, що нема можливості служити як належить Богові й людям, яких він залишив і в монастирі, і в селі.

Навіть у в’язниці архимандрит провадив аскетично-молитовне життя: одразу після вставання молився, постив. Р. Новосад згадує, що одного дня "отець Климентій об’явив т. зв. говіння…, просив усіх молитися. Коли закінчилося слідство, я з превеликим жалем розставався з непересічною людиною ангельської доброти і душевної щедрості”.

А колишній в’язень радянських тюрем Іван Кривуцький так описує першу зустріч з о. Климентієм у Київській в’язниці: «Високого зросту, худорлявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, з палицею. Рухи повільні, спокійний, обличчя і очі привітні. Мені нагадав святого Миколая… Зайняв вільне ліжко – перше праворуч від дверей. Сів на краєчок, склав руки на палицю, підборідок – на руки і задумався… Ми не чекали такого "злочинця” в нашій камері».

«Щодня вранці і перед сном о. Климентій підходив до вікна на відстані більше одного метра (ближче не дозволялося), опершись руками на палицю, схиляв голову і пошепки молився, – згадує в’язень Кривуцький. – У в’язниці архимандрит щедро ділився скромними пакунками, які приходили від сестер-монахинь. Одного разу на Великдень він отримав три освячені яблука і по половині роздав усім співмешканцям по камері. З великим трепетом усі спожили освячений подарунок – так святкували Великдень».

«Спостерігаючи щоденно поведінку архімандрита, його справжню посвяту Богові, незаперечну відданість вірі своїх предків, любов до свого знедоленого народу, я вже тоді міркував собі, що такі люди повинні бути зачислені в список тих багатьох мучеників, великомучеників, святих, якими заповнений наш церковний календар. Вже тоді я розумів, що мав щастя спілкуватися зі святою людиною», – згадує Р. Новосад.

Після року слідства, майже вісімдесятилітнього старця, немічного й знесиленого хворобами, засуджують до восьми років ув’язнення і відправляють у Володимирський централ в Росії. Колишня працівниця централу В. Ларіна згадує: "Был он очень высокий, с бородой. Когда мы приносили еду, он всегда улыбался. И часто смотрел в окно”. Здається, усмішка була єдиним знаряддям для о. Климентія, щоб проповідувати Євангеліє, і то знаряддям найкращим на той час. Дивлячись у вічі смерті, старець ще мав силу посміхатися.

1 травня 1951 р. о 21 годині 30 хв. у Володимирській в’язниці добігло кінця земне життя блаженного ісповідника й мученика за Христову віру. Т. зв. похорон о. Климентія відбувся 3 травня о 3 год. ночі. Тіло просто кинули у заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок.

Вересень 2000 р… Володимирське кладовище… Поруч у кількох метрах – в’язниця. До її стіни притулилися безіменні могили. Зарослі й недоглянуті, вони стоять, немов полин, обабіч шляху. Аби добратися до якоїсь могили, треба прикласти багато зусиль, відгортаючи гілляки та двометрові бур’яни. Тут панує спокій. Уже не чути вигуків п’яних слідчих, не брязкають ключами вартові... Десь отут спочивають мощі блаженного священномученика Климентія. Перші спроби віднайти його останки виявилися невдалими. Пошуки продовжує організація "Володимирський некрополь”. Монахи Унівської Лаври привезли з рідної України кам’яний хрест з пам’ятним написом та фотографією блаженного Климентія і поставили його біля в’язничної стіни на місці поховання в’язнів.
Категорія: Статті в інтернеті | Додав: o_andriy
Переглядів: 524 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Для дітей про Прилбичі
Про Митрополита Андрея
НАШІ БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ
РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УГКЦ
С. ПРИЛБИЧІ

КОД ЄДРПОУ 25229264;
ПАТ “КРЕДОБАНК”, МФО 325365,
р/р 2600301547361

+38 067 98-99-370 +38 093 21-24-035 ugcc.prylbychi@gmail.com
МИ НА КАРТІ