" border="0" alt="" />
" border="0" alt="" />
| Головна » Файли » Блаженний Климентій » Статті в інтернеті |
Виступ міністра закордонних справ Республіки Польща Адама Данєля Ротфельда
| 02.03.2010, 19:15 | |
| Виступ міністра закордонних справ Республіки Польща Адама Данєля
Ротфельда, під час урочистостей відкриття пропам’ятної дошки в честь
Львівського Митрополита, Андрея Шептицького i Архімандрита Ордену
Студитів, блаженного Климентія Шептицького. Унів, 19 серпня 2005. http://www.mfa.gov.pl/,912.html Ваше Блаженство, Преподобні Отці, Шановні Пані та Панове, Нинішня урочистість має для багатьох з нас особливе значення. Місце, в якому ми зустрічаємося є незвичайне. Незвичайною є історія цього монастиря. Але передусім незвичайні є люди, яким прагнемо сьогодні віддати пошану, відкриваючи цю пропам’ятну дошку. Обидва брати Шептицькі – Роман Олександр Марія, який прийняв монаше ім’я – Андрей та молодший на 4 роки Казимир, який прийняв монаше ім’я – Климентій, відіграли величезну роль в історії Греко-Католицької Церкви, в історії України минулого століття. Життя і діяльність Митрополита Андрея Шептицького відомі. Хоча й були описані в багатьох книгах, вони надалі залишаються предметом зацікавлення дослідників з огляду на багатовимірну роль, яку відіграв він як духовний і релігійний лідер, великий мораліст i непересічний політик. Значно менше знаємо про життя і роль Архімандрита Климентія Шептицького, хоча він був винесений на вівтарі Папою Іваном Павлом ІІ. Блаженний Климентій Шептицький, як і Його старший брат, спочатку займався політичною діяльністю. Був депутатом Віденської Державної Ради. Вийшов з неї внаслідок конфлікту з Народовою Демократією. У віці 41 року залишив перспективну політичну кар’єру і вступив до Ордену Студитів, устав (Typikon) якого опрацював спільно з Митрополитом Андреєм. Теологічну освіту здобув у Інсбруку, а в 1915 році прийняв ієрейські свячення. Багато років був ігуменом Монастиря в Уневі, а в 1939 році Митрополит призначив його греко-католицьким екзархом Росії та Сибіру. В 1944 році Блаженний отець Климентій став архімандритом Студитів Унівської Лаври. Він був заарештований в 1947 році радянськими властями й перебував в ув’язненні спочатку у Перемишлянах, а згодом, на основі вироку Спеціальної Колегії КДБ у Києві, був засуджений до багаторічного ув’язнення строгого режиму у Володимирі на Клязьмі. Помер у цій в’язниці 1 травня 1951 року. Він був людиною глибокої віри та великого розуму. Обидва брати Шептицькі були аристократами не лише за походженням, але й за духом. Їх екуменізм не був порожньою декларацією, але відкритістю на людей – без огляду на їх національне походження чи суспільний статус. Вони виступали проти дискримінації українців. Під час війни захищали поляків, яких переслідували і мордували на Волині та в Східній Галичині; рятували євреїв. Існують десятки свідчень їх шляхетної діяльності. Я не маю наміру сьогодні – тут і тепер – давати свідоцтво величини та шляхетності обох братів Шептицьких. Це зробили інші, багатократно у різній формі і компетентнішим чином, ніж це зробив би я. Цьому питанню присвячено багато публікацій і документів. Випадково кілька тижнів тому я отримав чергові свідчення зібрані людьми, які завдячують своїм життям відвазі та рішучості Митрополита Андрея та особистій жертовності й заангажованості блаженного Климентія. Згадаю тут прізвище Курта Левіна, який у книжці „A Journey Through Illusions” описав, з яким великим ризиком для життя монахів було пов’язане надання допомоги переслідуваним. У цій справі я також отримав листи від двох хлопців, які разом зі мною понад 60 років тому перебували в цьому монастирі. Один із них – визначний дитячий кардіохірург однієї з американських клінік, професор Leon Chameides (я познайомився з ним в Уневі як з Левком Хамінським) написав до мене багато років тому: „Мене не покидає думка, як багато могли б зробити для своїх близьких і для світу ті діти, які не вижили”. Про великі заслуги обох братів Шептицьких багатократно писав професор Шимон Редліх, а нещодавно у світовій пресі з’явилася стаття Алекса Дорона про роль Митрополита Шептицького в період Другої світової війни – „Holier than the Pope” (Святіший за Папу). Широко відомий заклик, з яким Митрополит Андрей Шептицький звернувся до духовенства і вірних в 1942 році у відозві „Не вбивай”. Менш відомий лист Митрополита до Папи Пія XII датований 29 серпня 1942 року. В цьому листі він писав: „Нині весь край погоджується, що німецька влада погана, майже диявольська, і радше ще більш, ніж більшовицька влада. Вже майже рік не має дня, коли б не здійснювалися найогидніші злочини, вбивства, крадіжки та грабежі, конфіскації та насилля. Першими жертвами є євреї. Кількість євреїв, замордованих в нашому невеликому краю на певно вже перевищила двісті тисяч.” Опис, що міститься в цьому листі приголомшує. Треба пам’ятати, що писала це людина багато років прикута до інвалідного візка. Він писав це з Палат біля Кафедрального Собору Святого Юра, зі Львова, де злочини були буденністю. Тоді він рекомендував духовенству, яке підлягало його владі, рятувати переслідуваних, тих, що опинилися поза законом, мордованих. Коли він помер – а сталось це через кілька місяців після захоплення цих теренів Червоною Армією, 1 листопада 1944 року – на вулиці вийшов увесь Львів. Пам’ятаю цілонічне чування в тій Церкві та понурий настрій тих днів. Радість у зв’язку з відступом німців не супроводжувалася надією на покращення долі. 8 березня 1946 року псевдо-Собор скасував Брестську унію та проголосив приєднання Греко-католицької Церкви до Московського патріархату. Незабаром Архімандрит Климентій був заарештований. Я пам’ятаю це, оскільки протягом певного часу кожних два тижні носив передачі до в’язниці у Перемишлянах. Одного дня мені сказали, щоб я більше не приходив. Архімандрита у в’язниці вже немає. Монастир розпущено, закрито, а дітей перевезено до Золочева. Я мав тоді 8 років. Багатократно думками повертався я до тих переживань з дитинства. Не думав, що матиму нагоду висловити свою вдячність за все те, з чим зустрівся у цьому монастирі. Так сталося, що я мав змогу розповісти про це Папі Іванові Павлу ІІ під час приватної аудієнції 3 грудня 1999 року. Доля спричинила, що сьогодні я можу – у вільній Україні та у відбудованому i заново організованому монастирі – брати участь в урочистості відкриття цієї символічної пропам’ятної дошки в честь обох великих ієрархів відродженої Греко-Католицької Церкви. Роблю це в присутності Глави цієї Церкви, кардинала Любомира Гузара, який продовжує справу своїх великих попередників. Роблю це за покликом серця і в дусі листа греко-католицьких єпископів України та римо-католицьких єпископів Польщі з нагоди взаємного прощення і поєднання. Наша сьогоднішня зустріч є скромним свідченням того, що шляхетні вчинки є зерном, яке плодоносить через роки – також в наступних поколіннях. Глибоко вірю, що духовні послання Митрополита Андрея і Архімандрита Климентія будуть дороговказом і зразком для українців нової генерації. Разом з поколінням молодих поляків українці формують нині новий тип відносин – сердечних, дружніх, базованих на взаємній довірі. Дякую за увагу. | |
| Переглядів: 861 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |