" border="0" alt="" />
" border="0" alt="" />
| Головна » Файли » Митрополит Андрей » Статті в інтернеті |
Ватикан дозволив йому правити сидячи і хреститися лівою рукою...
| 12.03.2010, 19:20 | |
| Борис Козловський Високий Замок, № 200 (2880), 2 листопада 2004 року http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/jubilee/publication/12/ Велет духу десять років був
прикутий до інвалідного візка. Роман Шептицький (Андрей – церковне ім'я) був аристократом за духом і походженням. У ньому змішалися українська і польська кров. Його батько граф Іван Шептицький походив з давнього роду галицьких бояр. Хоч рід цей і був згодом ополячений, граф Шептицький не втратив поваги і любові до української історії та культури. В його родовому маєтку у селі Прилбичі (Яворівський район на Львівщині) зберігалися портрети усіх славних українських предків. Мати майбутнього митрополита Софія Фредро - з діда-прадіда полька. Її батько - відомий польський драматург Олександр Фредро. У Львові є вулиця Фредра. З великим успіхом у багатьох театрах України йшла його весела п'єса "Дами і гусари”. Сама Софія чудово малювала і мала письменницький хист. Драма родини Шептицьких Якось мама зауважила, що її восьмирічний Роман тривалий час не їв при столі солодких страв. Коли запитала, у чому річ, хлопець, червоніючи, відповів: "Це тільки покута за мої гріхи...” Ці слова пані Софія згадала, коли син оголосив, що вирішив піти у монастир василіян, стати монахом і греко-католицьким священиком. Це була драма для родини Шептицьких. Мама казала, що це найбільша жертва, яку вона приносить Богові, - віддає йому сина. Найболючішою суттю цієї жертви було не лише те, що син покидав рідний дім, розкішний маєток і йшов у чернечу келію. Він покидав вишукане товариство, традиції польської нації, в яких виріс і які виховали його, відрікався від латинського церковного обряду, що був сутністю релігійного життя графських родин Шептицьких і Фредрів. Про українців тоді говорили, що з ними залишились тільки "хлопи і попи”. І ревна римо-католичка Софія Шептицька дуже боялася, що син її у цьому оточенні "схлопіє”... Перед вибором хресної дороги юнак сказав мамі: "Я знаю, що мене чекає: поляки вважатимуть мене за українця, а українці трактуватимуть мене як поляка...” Так воно і було... Драматична ситуація склалася у 1918 році, коли постала Західно-Українська Народна Республіка. Митрополит Андрей усім серцем вітав прагнення галичан мати свою соборну і незалежну українську державу, а його рідний брат Станіслав, начальник штабу польського війська, керував придушенням Листопадового чину у Львові... Тричі доктор наук Митрополит Андрей багатьох світил науки вражав енциклопедичністю своїх знань і глибиною наукової думки. Він був тричі доктором наук - з богослов'я, філософії і права. Збирати матеріал для докторської дисертації з права 22-річний студент Краківського університету Роман Шептицький поїхав до Росії, щоб працювати в архівах Києва, Москви, Петербурга. У підмосковному селищі Узкоє він зустрівся з відомим російським філософом і теологом Володимиром Соловйовим. Його думки були співзвучні думкам молодого Шептицького. Соловйов був переконаним прихильником поєднання православ'я та католицизму у соборну Церкву, і найкращою формою злуки західної і східної Церков вважав унію. Андрей Шептицький знав дев'ять іноземних мов. То були не лише сучасні європейські мови, а й грека, латина (так колись казали у Галичині), староєврейська. Мав за це велику пошану від єврейської громади. Коли відвідував з митрополичими візитами різні країни, то його разом зі священиками християнських конфесій зустрічали рабини з торою... Вперше переклав з грецької "Аскетичні твори” святого Василія Великого (це понад 400 сторінок), а також твори святого Іоана Золотоустого. Німецькою митрополит говорив віденським діалектом. З рідними братами Андрієм і Климентієм листувався лише французькою мовою. Мама усіх синів навчила французької... Є листи митрополита, написані китайською мовою... Андрей Шептицький не шкодував ні сил, ні коштів для освіти і культурного збагачення українського народу. Це завдяки йому з'явилася перша українська школа у Львові, згодом Таємний університет. Він надавав стипендії для навчання українських студентів. Як меценат – подарував місту Національний музей. Царський в'язень Коли у вересні 1914 року війська російського генерала Брусилова окупували Львів, митрополит Андрей встиг виголосити кілька проповідей. В одній з них були такі слова: "Наше православіє є церковне, їх (мав на увазі Російську імперію. - Б.К.) - державне, "казьонне”, тобто вони спирають своє православіє на державній силі, а ми черпаємо ту силу в єдності зі святою католицькою Церквою”. 19 вересня 1914 року до митрополичих палат безцеремонно увірвався військовий губернатор Шереметьєв з почтом офіцерів і наказав митрополитові готуватися до від'їзду на невизначений час. На збори йому дали ... дві години. Цар і російський синод оголосили Шептицького небезпечним ворогом Росії і православ'я. Його відвезли до Києва, потім до Нижнього Новгорода, згодом переправили у тюрму Суздальського монастиря. Митрополиту дозволяли слухати тільки першу частину Служби Божої і позбавляли права приймати святе причастя. Андрей Шептицький був царським в'язнем до перемоги Лютневої революції у Росії. Навесні 1917 року він прибув до Петербурга. Тут його гаряче вітали представники української громади і прогресивно налаштованої російської інтелігенції. Історик Лотоцький зафіксував слова Андрея Шептицького на пероні вокзалу: "За свободу Росії я би міг просидіти усе своє життя”. Аскет з великими статками Чимало сучасників митрополита зауважували його аскетизм, скромність і простоту. Сестра-василіянка Кипріяна, яка доглядала за митрополитом до останніх днів його життя, згадувала, як важко було намовити владику пошити собі новий габіт (сутану) чи якесь інше вбрання. Все було латане-перелатане, але завжди чистеньке і випрасуване. Один з відвідувачів зауважив, що з габіту митрополита було видно нитки, і відзначив аскетизм і невибагливість митрополита. А той відповів самокритично, що "не аскетизм, а недбальство і нехлюйство”... За словами сестри Кипріяни, найбільше він любив картоплю, підсмажену цибулю і кисле молоко. Під час німецької окупації сестри з василіянського монастиря у Суховолі присилали йому продукти. Як правило, це були лише овочі та фрукти і лише на великі свята – щось м'ясне... Багатьох дивувало, як такий красень, ставний мужчина (зріст його був два метри десять сантиметрів) міг піти у монахи, відмовитися від кохання... На одному зі світських прийомів з цим запитанням підійшла до нього якась жінка. Митрополит відбувся жартом: "Де ви, пані, були раніше? Побачивши вас, я б не пішов у монастир”. У митрополита було почуття гумору... Хвороба не вибирає Ціле життя хвороби мучили його богатирське тіло. Не раз його життя висіло на волосинці... Найбільше дошкуляв поліартрит. Від 1934 року владика майже не міг стояти на ногах. Ватикан дав йому спеціальний дозвіл відправляти службу сидячи в інвалідному візку, а також хреститися і благославляти лівою рукою, бо права не працювала... Першого листопада 1944 року о 13 годині 45 хвилин на 80-му році життя зупинилося серце митрополита. Смерть його засвідчив лікуючий лікар Олександр Барвінський. Він зробив запис у медичній картці: "Декомпенсований міокардит, атеросклероз, деформуючий поліартрит”. Це був добрий лікар. Після арешту у 1948 році Барвінського мало тримали у камері. Його возили для надання медичної допомоги по квартирах багатьох високих чинів... Митрополита поховали тільки на п'ятий день. Багато було поминальних служб, львів'янам та й не лише їм давали можливість попрощатися з покійним. Десятки тисяч мирян проводжали його в останню путь. Влада не чинила перешкод у похованні митрополита з почестями. Дехто вважає, що Сталін, який був ув'язнений царем, не забував, що і Шептицький – царський в'язень... Священики пронесли на плечах (надати катафалк місцева влада чомусь відмовилась) труну центральними вулицями Львова, потім тричі обійшли з нею Святоюрський собор і опустили у крипту храму. У цей день у Львові відбулася нарада секретарів обкомів партії західного регіону. Її проводив Микита Хрущов. Він з цікавістю спостерігав за похоронною процесією з вікна Картинної галереї... Минуло два роки, і сталінський режим розіп'яв Греко-католицьку Церкву. Десятки років комуністичні ідеологи витравлювали зі свідомості людей добру пам'ять про митрополита. Але то була марна справа. Народ не забував слугу Божого Андрея... P. S. Автор публікації висловлює вдячність за надані факти про життя і діяльність митрополита кандидату історичних наук Михайлові Гайковському, кандидату психологічних наук, старшому науковому працівникові Центрального державного історичного архіву Оксані Гайовій і члену Національної спілки письменників України Ярославу Гнатіву. | |
| Переглядів: 991 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |