Прилбичі

Церква-музей

o_andriy — Thu, 27 Jul 2017 12:54:25 GMT

13 лютого 1997 року на розширеній нараді у Яворівській райадміністрації було прийнято рішення про будівництво у Прилбичах храму-музею на честь Митрополита Андрея Шептицького.

13 грудня 1997 року відбулося торжественне освячення хреста та каменя на місці побудови храму-музею за участю Преосвященного Владики Юліана Гбура, секретаря Синоду єпископів УГКЦ.

З березня 1998 року розпочалося спорудження храму-музею за проектом відомого львівського архітектора Олега Боднара (читайте інтерв’ю щодо проекту церкви-музею з автором). Було закладено фундаменти та вимуровано стіни. У наступні роки темпи будівництва сповільнились через складність проекту та брак коштів для фінансування будівельно-монтажних робіт.

На сьогодні зведення церкви-музею перебуває на завершальній стадії, зокрема потрібно ще провести роботи всередині приміщень церкви та музею.

У храмовому приміщенні вже довший час відбуваються богослуження, проте інтер’єр храму ще потребує доопрацювання: потрібно розробити та втілити в життя проект розпису храму зсередини, завершити оздоблення святилища, хорів.

Щодо музейного блоку, то він теж перебуває на етапі ідейного проектування. У приміщенні музею на даний момент уже існують деякі експонати, мультимедійний зал та інформаційні стенди, проте в майбутньому планується розмістити постійну інтерактивну експозицію, присвячену родині Шептицьких.

Уся праця по завершенню робіт церкви та музею потребує ще чимало інвестицій: як у формі молитви, так і вигляді ідей та матеріальної допомоги. Саме тому просимо кожного, щоб від себе вклав у цю справу по своїй спроможності свою лепту.

Церква Собору Пресвятої Богородиці

o_andriy — Fri, 27 Nov 2009 13:06:13 GMT

Пропонуємо ознайомитися з історією церковного життя Прилбич, заглянувши на сторінки книги Дмитра Бубіся "Прилбичі. Крізь призму віків". Відтак ознайомитись із ще однією пам’яткою прилбицької землі – церквою Собору Пресвятої Богородиці.

Штрихи до історії церкви у Прилбичах

Визначити до цілковитої дійсності рік побудови церкви в с. Прилбичах, здається, неможливо. Одні дані суперечать іншим. За твердженням церковного шематизму (довідника) за 1938-1939 роки церква побудована в 1654 р. Така ж дата була нанесена колись і кимось фарбою над південними дверима церкви.

В географічному словнику говориться: «В селі є церква, якої фундатором, за інвентарем парохіяльним був архієрей Шептицький, власник села. Свідчить про це мітра над царськими воротами і герби на філерах вівтару». (Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych krajow slowjanskich, Warszawa, 1888 r.). Який саме архієрей, як бачимо, не вказано, а архієреями було аж чотири Шептицьких у XVIII ст., а саме: Варлаам (1710-1715), Атанасій (1715-1746), Лев (1749-1779) і Атанасій (1750-1779) - єпископ Перемиський. Проте, інвентар парохіяльний (фонд 9, спр. 1, док. 230), в якому записано, що церкву будував Атанасій Шептицький – єпископ Перемиський. А це вже точніше, бо інший Атанасій Шептицький був митрополитом Львівським, Київським і Всієї Русі. Та знову ж розбіжність. Атанасій, єпископ Перемиський за іншими даними купив маєток Прилбицького куща. Але ж роки його діяльності як архієрея – це початок другої половини XVIII ст., а не сімнадцятого, як в шематизмі зазначено побудову церкви. Можливо церква дійсно була збудована в 1654 р., а Атанасієм Шептицьким була перебудована, реконструйована. Фактично в церковній будівлі помітні були конструкції добудови. Навіть нижня балка зрубу дубового (підвалина) з південної сторони має сліди від пожежі. То чи не згоріла вона в 1648 р. разом з частиною села, про що йшла мова раніше, а вже в 1654 р. була відбудована заново, а за часів Атанасія Шеитицького була розбудована. Запис цей зроблений німецькою мовою вже за часів Австрійської імперії і вжито вислів «erbauen».

Проте, найстарша згадка про церкву в Прилбичах зроблена в 1494 році, зокрема документ свідчить, що був тоді в Прилбичах священик («піп»), то мусіла бути і церква, але, звичайно, сама будівля – це попередниця побудованої в 1654 р. («Асtу Grodski і Zemski», том XV, стор. 318).

Десь у 60-ті роки була прикріплена до стіни церкви охоронна дошка архітектурної пам'ятки Товариством охорони пам’яток історії та культури. На ній зазначалось, що церква збудована у 1741 р. Ця таблиця з невідомих причин була знята КДБ. Проте, така дата побудови церкви не значиться ні в яких документах і роки архієрейства Атанасія Шептицького, єпископа Перемиського не сходяться. Були в селі такі розмови, що ніби охоронна таблиця прикріплена на Прилбицьку церкву помилково. До речі, трапляються неточності у визначенні року зведення церков. За прикладом шукати недовго. В церковному шематизмі записано, що Мужиловицька церква побудована в 1600 році. Та в джерелах до історії України-Русі (том 4) записано, що церква в с. Мужиловичах згоріла в 1648 р. під час визвольного походу військ Б. Хмельницького. Можливо, після пожежі була відновлена, а дата побудови збереглася попередня.

Цікаві відомості про церкву записані в шематизмі за 1879 р., а саме: «Фундатором церкви Прилбицької мав бути за інвентарем парохіяльним бл. п. Архієрей Шептицький, котрий був власником села Прилбич, а церква того ж села його молитовницею. Ознакою тієї ймовірності є мітра архієрейська над дверима царськими і герби на філерах стовпів жертовника. Церква Прилбицька носить титул: «Собор Пречистої Богородиці», але в жертовнику є «Покров Пречистої Богородиці», яка своїм омофором покриває руських бояр, убраних в довгий старожитній одяг з літими поясами, рівно ж і боярині з корнетами».

Церква Прилбицька з садибою священика і кількома сусідніми селянами, які оточують церковний горб, за переказами, є на місці давнього кладовища, на яке перевозили тіла "померлих бояр руських за кілька миль, як на місце "Сідалища Архієрейського”. Наслідники бл. п. Архієрея Шептицького стали дотримуватись греко-католицького обряду. Останній з них був Петро Шептицький, який за своїм останнім заповітом є похоронений перед 1848 р. в мурованім гробі зараз за головною частиною церкви. Там похоронені кілька осіб його родини. Той останній в руському обряді живий наслідник бл. п. Архієрея Шептицького, залишив останнім заповіт приказ (після легального підтвердження): «Поставити каплицю і відправляти річно 25 Служб Божих. Каплиці досі ще нема! То залишено отцям Пресвят. Консисторії Перемишльської. Служби щорічно відправляються в церкві Прилбицькій. Теперішній наслідник, а син бл. п. Т. Г. Петра Іван Шептицький з усією родиною став в обряді латинськім. Має намір ставити каплицю, але не на кладовищі коло церкви, над гробом батька бл. п. Петра Шептицького і його родини, будова каплиці є навіть розпочата, але на полі, в задумі родинного гробівця, не відомо, чи та каплиця має заступити каплицю по приказу бл. п. Ктитора Петра Шептицького? Ріас testatorum intertiones execulion mandari oportet! Говорить правило кан. церковного права».

Церковні шематизми засвідчують, що Петро Шептицький був опікуном Прилбицької церкви до 1844 р., а священиком в той час був Полусинович Андрій. Після 1844 р. аж до 1861 р. опікункою була його жінка – Розалія Шептицька. З 1848 року до 1859 р. священиком був Омелян Паславський. З 1861 до 1872 р. був парохом Йосип Яновський. З 1873 по 1880 рр. парохом був Михайло Носальський. З 1881 по 1905 рр. (це період у 24 роки) обслуговував парохію отець Антін Волос. Лише 2 роки (1906-1907) був Григорій Максимович. Ще з 1908 до 1915 р. очолював парохію o. Струсевич. Саме він спрямовував громаду на москофільський шлях. За його старанням в селі була відкрита в 1913 році читальня товариства Качковського. Вона існувала поруч з читальнею "Просвіта”, що була заснована в Прилбичах у 1912 р., яка стояла на українських позиціях. Правда, тоді ще досить широко використовувався термін "русин” замість "українець”, але це не мало нічого спільного з терміном "руський”. Цей термін саме в більшості висловлювався як "москаль”. В переказах говориться, що Струсевич виїхав із села разом з відступом російської армії в 1915 р., боячись арешту австрійської влади, що поверталася. Йому якось удалося уникнути арешту з початку Першої світової війни, але група селян москвофільського напряму була ув’язнена в концтаборі міста Лінц (Австрія). Велись такі розмови-спогади старшого покоління, які в дитинстві я сам чув, що москвофільська група прилбичан одержувала грошову підтримку від російського царату. На які джерела спиралось це твердження та чи відповідало дійсності – судити важко.

За роки Першої світової війни шематизм, очевидно, не випускався, а вже в 1918 році випуск шематизму поновився і в ньому зазначено, що парохом був знову Струсевич.

В двадцяті роки парохом був о. Володимир Котис. Про нього і його сім’ю збереглися в людей якнайкращі спогади. Він і вся його сім’я стояли міцно на позиціях українства. Старший син Мирон скуштував ув’язнення в Березі Картузькій, звичайно, за політичними мотивами, а в результаті Другої світової війни знайшов собі пристановисько аж в далекій Австралії. Дочка о. Володимира – Ірина вчителювала в Прилбицькій школі. Вона при одній ситуації, наодинці зі мною, як своїм учнем 2 класу, не побоялась в умовах Польщі говорити про визволення України. В час парохства отця Котиса був добре зорганізований хор. Збереглася пам’ятна світлина цього хору. В центрі сидить о. Котис зі своєю наймолодшою дитиною – дочкою Любою, справа від неї – керівник хору (особистість не встановлено). В центрі серед чоловіків, які стоять, Ф. Озимко з мандоліною в руках. Справа від нього емігрант з Великої України Литвиненко, який в 1939 р., перед приходом більшовиків, змушений був виїхати дальше на захід, щоб не потрапити до рук НКВС. За часів Польщі Лев Шептицький надав йому службу керування роботою ґуральні.

В 1930 році о. Котис залишає с. Прилбичі, переїхавши з невідомих причин в іншу місцевість. Очолив парохію о. Володимир Микулович. Він також був активним у громадській діяльності. При його сприянні до будинку кооперативної крамниці "Праця” був добудований читальний зал "Просвіта”, який використовувався і як зал для художньої самодіяльності та для вишколу молодіжної спортивно-військової організації "Луг”. При його активному сприянні було організовано нове покоління церковного хору, керівником якого був син о. Володимира – Орест.

На світлині – хор сорокових років (в часи німецької окупації). В центрі сидить їмость Ярослава Микулович, а посередині ряду серед чоловіків – керівник хору, син отця Микуловича – Орест. В отця Микуловича була і побічна професія фельдшера, і він надавав часто лікарську допомогу, в тому числі пораненим воякам УПА. В часи німецької окупації в приміщенні Сестер Служебниць Пречистої Діви Марії був організований невеликий лікарський пункт. Його обслуговували Сестри Служебниці і о. Микулович. Саме він поставив на ноги пораненого німцями вояку УПА Михайла Мицу, який відтак загинув від рук НКВС. Про конфлікт о. Микуловича із Запотічним Іваном (Кічурою), а через нього і з НКВС, іде мова в іншому місці. В 1951 році о. Микулович зрікся священства (по не зовсім ясних мотивах) і перейшов працювати фельдшером, та незабаром переїздить у селище Брюховичі. Церква з цього часу залишилася без священика і одержала від влади статус так званої "затухаючої”. Є різні думки про справжню причину такого вчинку. Одна з них така, що тодішні районні керівники заставили його позбутися релігійного сану для того, щоб церкву в родинному селі Митрополита Шептицького зробити "затухаючою”, тобто, віруючі могли приходити молитися до церкви, але жоден священик не міг відправляти там службу. Тому певний час мешканці села самі збиралися на моління під керівництвом Обрамикової монахині, яка повернулася в село після ліквідації радянською владою монастирів, та інших культово досвідчених осіб.

Для похоронних та деяких інших ритуалів запрошувались священики із сусідніх сіл (Підлуб, Віжомлі). Вже в 60-ті роки почали запрошувати і на деякі церковні відправи священика з Підлуб, отця Ігора Глущака. Та однієї неділі після Вечірні, коли священик повертався до Підлуб, затримав його уповноважений КДБ, відвів до сільської Ради для складання протоколу. Люди пішли на виручку. Наступного дня застрайкували працівники ферми та тракторної бригади. В результаті цього протесту районне начальство пішло на поступки і надало церкві статусу діючої. Тепер уже священик мав право офіційно обслуговувати церкву. Через деякий час священик переселився з Підлуб до Прилбич.

В 1988 році церковна громада домоглася права на капітальний ремонт церкви. Під час цього ремонту, який тривав кілька років, церкву було фактично перебудовано заново із збереженням, в основному, попередньої архітектури, особливо її передньої частини. Друга частина була значно розширена, всередині добудовані бічні хори. Правда, зовні її покрили шиферними щитами, що трохи змінило її старий архітектурний вигляд.

Під час легалізації Української Греко-Католицької Церкви майже всі члени церковної десятки і дяк вирішили повернутися до греко-католицизму, ліквідованого у 1946 р. сталінським режимом, але отець Ігор Глущак відмовився зробити цей крок, в результаті цього почав створювати розкол громади на різні конфесії. Допомогла завершити цей розкол тодішній голова сільської Ради Шевчик Катерина. Вона організувала в Будинку культури збори громадян, на яких обрала другу церковну десятку і розкол на різні конфесії став де-факто. З цього часу міжконфесійна боротьба за церковну споруду тривала декілька років. Напрошується питання, чи, в якійсь мірі, не мало місце тут використання старою імперською владою відомого правила "Поділяй і володарюй!”

Будь-які намагання вирішити цей конфлікт шляхом діалогу між конфесіями, через зняття з реєстрації православної громади, яка не погоджувалась на почергове користування храмом, силового виконання рішень суду, передачу церкви в розпорядження греко-католицької громади для організації почергового використання, не давали жодного позитивного результату, а конфлікт загострювався. Тоді серед жителів села визріла ідея, підтримана районним керівництвом, в будівництві церкви-музею Митрополита Андрея Шептицького. 13 грудня 1997 року з благословення Блаженнішого Кардинала Любомира Гузара відбулась архиєрейська Літургія та посвята хреста і каменя на місці будівництва храму за участю Єпископа Юліана Гбура, тодішнього секретаря Синоду УГКЦ.

Каплиця усипальниця родини Шептицьких

o_andriy — Fri, 27 Nov 2009 12:55:23 GMT

Каплиця-усипальниця родини Шептицьких — пам’ятка XIX ст, – збудована для поховань померлих членів родини Шептицьких.

Побудована каплиця після смерті першого сина Івана та Софії Шептицьких Стефана, котрий помер у 1864 році. Батьки збудували її на околиці села в традиційному тоді неоготичному стилі. Автор проекту цієї каплиці – невідомий.

Після смерті другого сина Юрія до каплиці було теж перепоховано і тлінні останки Петра Шептицького (дідуся Митрополита Андрея).

Цікавий факт залишив у своїх спогадах Ян К. Шептицький про поховання бабці Митрополита Андрея по маминій лінії (Ян К. Шептицький. Отець Климентій Шептицький. – Львів, Свічадо. 1996 – С. 37). Він пише зокрема: "В Рудках відбувся похорон Софії з Яблоновських Олександрової Фредри, померлої в Прилбичах 02.11.1882 р., а її серце, згідно з її волею, вмуровано в урні в могильній каплиці в Прилбичах”.

07 серпня 1888 року помирає Тереза з Косецьких Шептицька (бабуся по батьковій лінії) і 14 серпня її теж ховають у родинній усипальниці.

Відтак у крипті було поховано і батьків Митрополита: у 1904 році – Софію, у 1912 році – Івана, а теж і трьох дітей Леона Шептицького – брата Митрополита Андрея.

Отож, у тиші крипти знайшли свій вічний спочинок наступні особи:

• Петро Шептицький (1808–1843)
• Тереза Косецька (1808–1888)
• Софія Шептицька (1837–1904)
• Іван Шептицький (1836–1912)
• Стефан Шептицький (1862–1864)
• Юрій Шептицький (1863–1880)
• Марія із Сапєгів Шептицька (1884–1917)
• Марія Шептицька (1907–1922)
• Петро Шептицький (1909–1909)

• Леон Шептицький (1877–1939)

• Ядвіга Шептицька (1883–1939)

• о. Маріуш-Домінік Скібневський, ТІ (1881–1939)

Вічна їм пам’ять

Як доїхати до Прилбич

o_andriy — Thu, 25 Jun 2009 10:02:41 GMT

Якщо ви вирішите поїхати до Прилбич маршрутним автобусом, тоді ви можете стористатися такими маршрутами:

Львів–Прилбичі: 10.30, 15.35

Львів–Мужиловичі: 7.00, 10.30, 14.10, 18.50

Початок обидвох маршрутів — Автовокзал Львів АС-4 (біля Янівського цвинтаря).

Новояворівськ–Прилбичі: 11.15, 13.20, 16.15, 20.10

Новояворівськ–Мужиловичі: 11.30, 14.50, 18.00

Якщо ви вирішите подорожувати автомобілем чи автобусом на замовлення, то доїзд зі Львова зручний двома дорогами.

1. Через м. Новояворівськ (карта): потрібно їхати в сторону Яворова. Коли проминемо Новояворівськ, десь через 8 км буде с. Терновиця, а за ним вказівник на Прилбичі. Повертаємо в цей поворот і (УВАГА!!!) через 1 км буде поворот направо в сторону Прилбич (біля продуктового магазину). Ще кілометр – і ви в Прилбичах.

2. Через м. Судову Вишню (карта): потрібно їхати в сторону Мостиськ і в Судовій Вишні повернути праворуч. Через 12 км буде вказівник направо "Кормотех". Повертаєте туди і їдете в сторону Прилбич.

Щасливої Вам дороги!

Пам’ятні дати

o_andriy — Wed, 03 Jun 2009 13:01:54 GMT

Вже віддавна уклалася традиція прощ згідно пам’ятних дат родини Шептицьких. Особливими днями у календарі є:

29 липня – День народження Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького

01 листопада – День смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького

Ці прощі впродовж останніх років є загальноархиєпархіального характеру, тобто у цих прощах беруть участь вірні усієї Львівської Архиєпархії. Про попередній розпорядок цих прощ повідомляється наперед.

Інші прощі

o_andriy — Tue, 02 Jun 2009 13:06:28 GMT

Є можливість організувати прощу, яка б не була приурочена якійсь особливій даті. Впродовж кожного року відбувається чимало прочанських поїздок, наприклад лише впродовж 2007–2008 років було проведено декілька таких прощ:

03 травня 2008 р. в рамках конференції, присвяченій блаженному Климентію Шептицькому, прибула проща на чолі з о. Севастіяном Дмитрухом.

05 червня 2008 р. крилосний хор УКУ (під керівництвом п. Андрія Шкрабюка).

13 липня 2008 р. проща парафіян церкви Різдва Пресвятої Богородиці зі Львова (Сихів)

12 жовтня 2008 р. проща катехитів церкви Різдва Пресвятої Богородиці зі Львова (Сихів)

15 жовтня 2008 р. проща священика та диякона з Італії разом з о. Іваном Духничем.

23 жовтня 2008 р. проща учнів Ліцею бл. Климентія разом з о. Ігором Дмитерком.

25 жовтня 2008 р. проща представників єпархіальних молодіжних комісій УГКЦ.

11 листопада 2008 р. прощу здійснила віросвітлянська спільнота “Сьоме небо”.

18 листопада 2007 р. проща хористів з церкви Ольги і Єлизавети м. Львова.

02 грудня 2007 р. проща хору з церкви Зіслання Святого Духа (м. Львів, вул. Зелена).

09 грудня 2007 р. проща вірних Глинянського деканату на чолі з деканом прот. Іваном Залуцьким.

Контактні особи

o_andriy — Mon, 01 Jun 2009 13:13:08 GMT

Для кращого та ефективного проведення прощі потрібно наперед узгодити її перебіг
з відповідальною за паломництва особою: Надією Королевич (+380679779180)
або з парохом о. Андрієм Стадницьким (+380679899370 чи +380501512505).

Просимо телефонувати у робочий час з 10.00 до 18.00 год.

Це потрібно з декількох причин:

1. Щоб двері храму та каплиці-усипальниці у час вашої прощі були відкриті для молитви.

2. Щоб ми змогли по можливості провести для прочан екскурсію.

3. Щоб Ви змогли придбати для себе книги, сувеніри чи пам’ятки про прощу до Прилбич.

4. Щоб ми змогли з Вами ближче запізнатися та спільно прославити Господа.

P.S. Існує теж можливість додатково замовити перекуску чи обід за відповідну винагороду.

Пам’ятний камінь

o_andriy — Thu, 07 May 2009 08:22:33 GMT

Пам’ятний камінь, який сьогодні знаходиться на місці колишнього маєтку родини Шептицьких, був встановлений 29 липня 1990 року та освячений світлої пам’яті Митрополитом Володимиром Стернюком.