Головна » Статті » Бубісь Д.М. Прилбичі. Крізь призму віків |
ВІД АВТОРА
А якщо замала моя жертва та ціла, То жадаю не в міру: Позволь, Боже, в ці дні — Тим, що йдуть по мені — Доповнити офіру. Митрополит Андрей Шептицький Цікавість до минулого проявляється, безперечно, в кожної людини. Лише з тією різницею, що в когось вона більша, а у когось – менша. Особливе місце займає в ній минуле рідного краю, а на першому плані цей куточок, де людина народилася і провела своє незабутнє дитинство, звідки розширювався кругозір і світогляд на навколишній світ. Хіба можна забути цю першу стежинку до школи, а то й до певного дитячого закладу? Цілком зрозуміло, що міста, а особливо великі, або ті, у яких відбувалися якісь важливі історичні події, вже давно удостоєні письмових праць про їхнє минуле. А ось села, які здебільшого виникали раніше міст, як правило були поза увагою, або ж не знаходилось осіб, які могли б заглибитися в їх минуле, розшукати письмові джерела, щоб почерпнути з них давні події. Та останніми роками дедалі більше з’являється нарисів з історії окремих менших міст і сіл. Ще в 1984 р. за кордоном вийшов із друку досить цікавий історичний опис під назвою «Яворівська земля» або «Яворівщина і Краковеччина», регіональний історико-мемуарний збірник під редакцією емігрантів з Яворівщини В. Лева і В. Балагури. В 1996 р. з’явився нарис «Яворів: віхи історії» молодого дослідника-краєзнавця, яворівчанина Володимира Мартиновича. У цьому ж році з’явилася і праця професора Львівського університету Миколи Андрійовича Пелещишина «Стародавня Яворівщина: нариси з історії та археології». В 1998 р. вийшов з друку нарис «Віжомля», автором якого є виходець з Віжомлі, член редколегії газети «За вільну Україну» Богдан Пасічник, та ще декілька окремих нарисів про села Яворівщини.
Про село Прилбичі до цього часу не було ніяких окремих нарисів, є лише короткий довідниковий матеріал у Географічному Словнику (“Slovnik geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowjanskich”, Warszawa, 1888 r.) та ще короткий запис у 25-ти томному виданні «Історії міст і сіл УРСР» (Київ, 1970 р.). Хоч які короткі ці довідникові записи, та в них спостерігається певна тенденційність. У словнику географічному – явне перебільшення кількості мешканців польської національності наприкінці XIX ст., а в другому основна увага звернена на вихваляння радянського періоду. Це цілком зрозуміло. В ці часи існували офіційні вказівки КПРС на те, щоб в усіх історичних матеріалах відводити менше місця для висвітлення минулого, а більше показувати радянський період. Більш обширний матеріал про Прилбичі від першої письмової згадки аж до 1939 р. подано в 7 томі “Dzieje rezydencji na dawnych Kresach Rzeczypospolitej” (Roman Aftanozy, Wroclaw, 1995). Тут основна увага приділена описові феодальної власності на село Прилбичі, а також Брухналь (Терновицю), Чолгині і частини Підлуб та великим землевласникам Шептицьким, які мали в цих селах власність на землі в загальній кількості 2000 га і стільки ж лісу. Тут поданий цікавий матеріал про родинний музей Шептицьких, що знаходився в палаці до 1939 р. В даний час в умовах Незалежності маємо дійсну можливість дослідити і показати без усяких упереджень факти з минулого як своєї Батьківщини в цілому, так в історичних нарисах окремого міста чи села, торкнутися і дати належну оцінку різних верств населення, його діяльності. Автор нього нарису намагався охопити увесь період від археологічних досліджень і першої письмової згадки про село аж до наших днів. Проте не слід вважати, що йому вдалося відшукати і охарактеризувати увесь давній матеріал, який стосується в тій чи іншій мірі історії села. Можливо, що в майбутньому наступним дослідникам вдасться відшукати ще якісь окремі факти з історії села і цим самим доповнити відомості про його минуле. Дмитро Михайлович Бубісь, вчитель історії Прилбицької середньої школи | |
Переглядів: 1550 | |
Всього коментарів: 0 | |