Село Прилбичі, що на Львівщині, добре відоме в Західній Україні. У цьому селі народився видатний церковний і громадський діяч, великий меценат української
культури - засновник Національного музею у Львові митрополит Андрей.

У другій половині ХVІІІ ст. Прилбичі придбав перемишльський єпископ Атаназій Шептицький, і з того часу Прилбичі стають родинним гніздом Шептицьких.

1 жовтня 1861 року у Львові граф Іван Шептицький одружився із Софією Фредро, донькою видатного польського драматурга і поета Олександра Фредра.

Софію вважали однією із найяскравіших і найшляхетніших особистостей свого покоління. Від батька вона успадкувала літературний талант. Вчилася малярства у Парижі. Малювала ікони, портрети. Вона була глибоко віруючою, дуже побожною, ревною католичкою.

Після одруження подружжя поселилося в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах, де народилося семеро їхніх дітей. Третім у сім’ї 29 липня 1865 року побачив світ Роман, майбутній митрополит Андрей.

У Прилбичах пройшло дитинство Романа. В одному з листів із Кракова, де він вчився в гімназії, писав: "Признаюся щиро, без почуття сорому, що якби я залишився навіть на цілі століття у Прилбичах, я не зітхав би ні за чим і не бажав нічого більше…”.

Наприкінці ХІХ ст. граф Іван Шептицький збудував палац. За спогадами дочки Лева Шептицького Анни, в палаці був музей, де містилися портрети родини Шептицьких і Фредрів, близько 30 картин Симона Шеховича, досконалий портрет короля Яна ІІІ Собеського, а головне, малярські роботи матері митрополита - Софії. В архіві зберігалися пергаменти ХVІ ст., теологічні руські літописи, в кованій скрині рукописи і кореспонденція Олександра Фредра. Окремий відділ становили воєнні пам’ятки наполеонівських часів. У музеї були збірки медалей, монет, віденської порцеляни, художнього скла… Музей розграбовано під час Першої світової війни. Бібліотека, яку започаткував граф Іван Шептицький і продовжив комплектувати його син Лев, нараховувала 6000 томів. У 1939 році, з приходом більшовиків, палац розграбовано. В ньому розквартирувалися офіцери із сім’ями.

Графський палац оточував парк, найгарніший у тому краю. Обабіч садиби росли модрини, старі липи, гарний клен, рідкісні рожевоцвіті каштани, оцтове дерево, червоний бук, білий ясен, тюльпанове дерево. Неподалік садиби стояла стара груша, під якою любив відпочивати митрополит Андрей. Зі всіх боків садиби з весни до зими цвіли квіти, серед них троянди, гортензії, півонії. Їх замовляли навіть з Парижа. На літо в сад виставляли пальми, араукарію, розквітлі кактуси. І що ж залишилося від того розкішного саду? Нічого. Лишень два десятки старих каштанів вздовж дороги. Там, де були палац і парк, – невеликий сквер з молодими деревами, а нижче до ставу вже нові забудови. У сквері встановлено камінь з написом про те, що тут була садиба родини Шептицьких. Навпроти через дорогу тепер стоїть новозбудована велична церква-музей митрополита Андрея.

З графських будівель збереглася лише каплиця-усипальниця родини Шептицьких кінця XIX ст. У крипті каплиці встановлено саркофаги батьків митрополита Івана і Софії Шептицьких, їхніх синів Степана і Юрія та близької родини. У 1939 році каплицю обстріляли більшовики. Пошкоджено герб Шептицьких на фасаді. В пошуках скарбів відкрито саркофаги. Каплицю використовували як склад вибухівки. Після війни в усипальниці зберігалися отрутохімікати. Будівля наскрізь просякла неприємним запахом. У 2004 році з ініціативи і за участю патріаршої курії УГКЦ родинну усипальницю повністю відновлено. На фасаді встановили герб, стіни каплиці зсередини покрито тиньком, що вбирає вологу, встановлено плиту, на якій викарбувано імена похованих. У крипті впорядковано саркофаги.

Я зустрічалася з людьми, які причетні до цієї благородної справи. Брат Миколай із собору Святого Юра, який був координатором реставраційних робіт, розповідав, що розчищати каплицю доводилося у протигазах, і перебувати там можна було лише 15-20 хвилин. З останками працювали антропологи, які ідентифікували померлих.

Мешканець села Роман Лин згадує, як разом з односельчанами розчищав каплицю, в підземеллі мив мармурові саркофаги, "пуцував” їх. Особисто вивіз з каплиці два причепи отрутохімікатів.

У відновленні каплиці брав участь Володимир Гурський, який постійно опікувався каплицею. Це він знав місце біля ставу, де енкаведисти закопали розстріляних Лева і Ядвігу Шептицьких. За часів німецької окупації там поставили хрест, який з часом пропав. Володимир Гурський у радянські часи таємно поховав останки померлих Шептицьких на сільському кладовищі. Недавно їх перепоховали в могилі біля родинної усипальниці.

Місцевий учитель історії Дмитро Бубісь цього року видав книгу "Прилбичі через призму віків”. У цій статті я використала деякі відомості із його книги.


Фото автора. На фото: Каплиця-усипальниця родини Шептицьких у Прилбичах.