Головна » Файли » Митрополит Андрей » Статті в інтернеті

Не маю жодних сумнівів стосовно святості Митрополита
12.03.2010, 19:19
інтерв'ю з п. Оксаною Гайовою
Розмовляв о. Михайло Бучинський, "Жива вода", № 4 (110), квітень 2004 року
http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/jubilee/publication/7/

З текстового матеріалу, поміщеного в календарі „Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький” на 2004 рік (його видано у рік молитов за прославу Митрополита) дізнаємось, що майже y сі храми Львова тісно пов'язані з життям та діяльністю нашого великого подвижника віри. Без сумніву, на першому місці серед них – архикатедра святого Юра. У величавому храмі, зведеному Митрополитами Атаназієм та Левом, у першій половині минулого століття служив Церкві та народові слуга Божий Андрей Шептицький. У колишній монастирській церкві отців-бернардинів (тепер греко-католицький храм св. Андрія) взяли шлюб батьки Митрополита граф Іван та графиня Софія Шептицькі. У цьому ж храмі в січні 1876 року Роман-Марія-Олександер Шептицький прийняв Перше Причастя. Поряд із храмом в колишніх монастирських келіях розташовано архів, в якому працює Оксана Гайова, наша співрозмовниця. Сценарії до фільмів, пошукова робота, систематизація зібраних матеріалів, публікації у різних виданнях... Це, мабуть, не зовсім повний перелік з того, що вона робить. Вивчення духовної спадщини Князя Церкви стало основним її покликанням, яке вона реалізує в різних іпостасях. Як відомо, триває беатифікаційний процес у справі Митрополита Андрея. Про його перебіг розповідає наша співрозмовниця.

Публікації радянських часів були найчастіше пасквільними

Було б великим гріхом обійти Вас, якщо йдеться про світлу постать Митрополита Шептицького. Загалу відомо про те, що упродовж останніх років Ви плідно працюєте в ділянці дослідження його великої духовної спадщини. Місцем Вашої безпосередньої праці є архів. Однак, з цілком відомих причин, доступ до цієї інформаційної скарбниці донедавна був цілком обмежений. Як, власне, відбувалися зміни понад десять років тому?

-  Розпочинаючи розмову, дякую вашій редакції за те, що ви звернулися до мене з таким гарним питанням. Мене це надзвичайно тішить. Як лише я почала працювати над спадщиною Митрополита, - а це був 1990-й рік, - то спочатку сама дуже раділа. Згодом я зрозуміла, що не маю права лише одноосібно читати листи, написані його рукою. Я не могла їх у собі затримувати. Мені страшно хотілося, аби про його великі думки довідались усі. З одного боку, пройшло ніби й багато часу - цілих 14 років. З іншого ж, якщо брати з перспективи нашої Церкви, то це не так вже й багато. Зацікавлення особою Митрополита беззаперечно зростає. Люди не лише прагнуть про нього довідатися, а й самі розповідають про нього.

Розпочинати працю було важко з кількох причин. По-перше, ми не мали в Україні достатньо об'єктивної літератури про Митрополита. Були книжки, скажімо, Даниленка чи Едварда Пруса. Їх не можна навіть назвати науковими. Це були політики-публіцисти, які, користуючись тим, що архіви були замкнуті, і лише вони та їм подібні мали доступ до матеріалів УГКЦ, фрагментарно вибирали якісь листи і писали, можна сказати, пасквілі на Митрополита. Вони користали з того, що ніякий нормальний український дослідник не міг цього перевірити. І знову ж таки, доходило до смішного чи, радше скажімо, до якогось глупства. Якось я прочитала, що у Митрополита Андрея Шептицького нібито були діти. На підставі чого робилося твердження? Правдою є те, що майже кожен лист з монастирів чи від окремих священиків (а він отримував їх не менше, аніж 40 на день, і, як не дивно, встигав на них відповісти) починався словами „Мій най дорожчий татусю”, „Найдорожчий батьку”. І, як правило, закінчувалися листи словами „З відданістю у Христі Ваш син” ітд. Але ж йдеться тут про духовне синівство.

Чим більше я займаюся цією справою, тим менше маю сміливості сказати, що знаю про Митрополита багато. У 1993-94 роках я могла розповідати про Митрополита до безконечності. Чим далі я працюю, тим більше тепер хочу мовчати про нього. Можу сказати лише одне: це є свята людина, Богом нам послана. На превеликий жаль, ми мало ще цінуємо цю постать. Поваги не буває без любові. Однак, щоб полюбити, не достатньо лише емоцій. Потрібно знати, що робив Митрополит, потрібно читати його листи і це є завданням постуляції Митрополита Андрея у Римі й у Львові. Необхідно підготувати об'єктивні збірники документів та матеріалів про життя і діяльність Митрополита. За змістом вони є різні: екуменічна діяльність, суспільна тематика, богословське думання. Для мене особисто не є аж так цікавим те, що Митрополит зробив, скажімо, на рівні державотворення, а те - що він зробив для Церкви та народу. Мене щораз більше цікавить, що було в основі його діяльності, тобто, який дух породжував поступ, подвижництво. А це був дух Христовий. В основі діяльності Митрополита була святість його життя.

Попри те, що протягом останніх років вже багато зроблено для того, аби про Митрополита дізналось якомога більше людей, люди моляться, відчуваючи в цьому потребу. Відомо, що є певні вимоги беатифікаційного процесу, і їх потрібно виконувати. Не виключаю, що існують якісь не всім відомі перешкоди. Такі перешкоди, яких не мало б бути. Особи, які виросли в лоні УГКЦ і постраждали за віру, зачислені до лику блаженних. Вони тепер стали знаними для світу. В той же час беатифікаційний процес у справі Митрополита Андрея – без перебільшення знакової постаті - супроводжується митарствами. Привідкрийте занавісу на історію та передісторію цієї справи.

-  Подібно як і всі, хто жив очікуванням приїзду в Україну Святішого Отця Івана Павла II , я мала надію, що поряд з нашими новомучениками блаженним буде проголошений і Митрополит Андрей. Однак, сталося інакше. В мене не було жалю на Папу Римського, не було розчарувань. Був лише свого роду певний біль. В такому випадку не можна говорити про якусь певну несправедливість у відношенні до Митрополита зі сторони Вселенської Церкви. Ще за життя Митрополита його називали „святець зі Святоюрської гори”. Багато хто й тепер вважає його святим. Люди моляться до нього у своїх потребах. Але нам потрібно, щоб Вселенська Церква офіційно проголосила його святим. Тоді його можна буде внести в наші календарі. З моменту проголошення день першого листопада буде Днем Митрополита Андрея. Відтоді ми будемо почитати його не як слугу Божого, але як святого. Ми зможемо намалювати його ікону. На даний момент цього ще немає. Я, як і багато хто, не маю жодних сумнівів щодо його святості. Тож завжди звертаюсь до нього як до святого.

Тобто, якщо для когось це питання є теоремою, то для когось воно вже є аксіомою...

-  Це моє приватне бачення, але воно не потребує жодного під­твердження. Я боюсь звертатись за якоюсь допомогою до Митрополита, оскільки я постійно відчу­ваю його присутність. Можливо, я трохи наївно це пояснюю, але не хочеться просити в дріб'язках. Я знаю, яким нелегким було його життя, як він наслідував у житті Христа, не боячись терпінь.

Чому були і є труднощі з проголошенням Митрополита блаженним? Процес, як відомо, було започатковано у 1955 році, а в 1958-му вже було зібрано усі необхідні артикули про його геройські чесноти, про його життя і смерть, про те, якою опінією він користувався. До 1990 року попри труднощі фактично було завершено інформативний процес. Віднайдені систематизовані матеріали включали сім томів. Потрібно було зібрати багато матеріалів, переглянути усі листи, кореспонденцію і визначити, чи немає чогось такого, що б заперечувало його святості. До 1990 року це можна було зробити тільки на Заході. Однак, необхідних матеріалів було дуже мало, адже основні документи залишились тут, в Україні. Доступ до них став можливим лише з настанням 90-х років. Завдяки великим старанням єпископа Михаїла Гринчишина почався перегляд документів, які є не лише у Львові, а й також у Києві, Санкт-Петербурзі, Москві. Після перегляду дуже поважна комісія не знайшла нічого, що могло б поставити під сумнів ті чи інші дії Митрополита. Єдине, що тепер потрібне, і це є не лише завданням ієрархії, а й також мирян - це чудо. Потрібно одного єдиного чуда. Цікава деталь. Не було чуда у випадках з новомучениками. Його не було й у випадку з Миколаєм Чарнецьким. Слід говорити радше про певні ласки. Згадувані вище блаженні загинули мученичою смертю за віру, за Церкву. Митрополит Андрей помер природною смертю. Тому його зобов'язує цей дуже складний припис: інформативна частина, а також чудо. Ми маємо понад 20 томів листів від людей з Канади, з Австралії і, звісно ж, з України, котрі молилися до Господа за посередництвом Митрополита Андрея. Це свідчення про те, що їхнє прохання було вислухане. Ані один лист не залишився поза увагою. Різниця між чудом і ласкою полягає в тому, що у першому випадку констатується повне зцілення із невиліковної хвороби. Наприклад, людина повинна йти на операцію з гангреною. Хворий готується до ампутації, але завдяки молитвам хворого або когось стороннього стається так, що операція вже не потрібна. Тобто, сталося повне зцілення. Подібне щось може бути й у випадку з онкологічними захворюваннями.

Тепер ми маємо окрему офіційну молитву за прославу Митрополита. Люди моляться, але дуже часто буває так, що моляться за прославу, однак забувають при цьому висловити якесь прохання. Часто буває й навпаки. Текст молитви потрібно використовувати повністю. І навіть якщо й станеться щось зовсім незначне, все ж потрібно повідомлення про це надсилати на адресу постуляції. Переважна більшість послань Митрополита завершується словами: „Молюсь за вас і прошу ваших молитов”. Коли Митрополит помирав, то він сказав приблизно так: „Я йду від вас, але як тільки ви до мене звернетесь, то знайте - я прийду”. Перша реакція людини, яка захворіла - звернення до лікаря. У цьому ж випадку, якщо ми довіряємо йому, то спочатку йдемо до нього, а потім вже до лікаря. Ми завжди чекаємо, що нам повинні щось подарувати. Якщо ми не отримуємо чогось бажаного, то починаємо шукати неприхильників у нашій справі. Аж такого вже значення для вирішення справи ставлення до Митрополита з боку поляків чи, скажімо, росіян, не має. Натомість потрібно молитись. Необхідно провадити дослідницьку працю. Священики повинні просвічувати мирян. Ще Патріарх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський просив творити молитовні братства за прославу Митрополита Андрея.

 

Твори Митрополита потребуватимуть вивчення протягом століть

Чи дійсно була польська інтрига в цьому питанні, якщо говорити про апеляції Кардинала Вишинського до колективного розуму Ватиканської курії чи принаймні до представників декастерії, яка займається про­голошенням святих?

-  Це є дуже делікатне питання. Очевидно, важко сказати „так”, але й не можна сказати „ні”. Були серйозні протидії до започаткування й ведення беатифікаційного процесу зі сторони Польщі. Були й надалі залишаються протидії з боку Росії. Помимо всього злі наміри не увінчалися успіхом. Процес триває. В тих певних негативах потрібно побачити позитив. На мою думку, та велика увага, можливо неприхильна, служить й на користь справі. Це якби стає додатковим стимулом до праці. Наші опоненти замість нас робили нашу роботу. Тобто, була проведена дуже велика пошукова праця. Це спонукало нас давати правильні відповіді на запитання, які нас цікавили. Для чого необхідна така прискіпливість? Упродовж століть Церквою випробувана система. Вселенська Церква боїться і переживає, щоб не ввести людей в оману. Пригадую почуті колись слова, що навіть і сатана деколи може виглядати як ангел світла. Тому досліджується все, що стосується особи, яка кандидує на проголошення святим. Уже доведено, що Митрополит не був пасивним, коли під загрозою було життя євреїв. Багато дослід­жено про місце Митрополита в контексті українсько-польських стосунків.

Є святі, які були неграмотними. Тобто, вони не залишили після себе ніякої писемної спадщини. Митро­полит же так багато написав, що його твори потребуватимуть вивчення протягом століть. Він діяв в період двох воєн, пережив чотири зміни урядів. Митрополит був пастирем народу, який не мав своєї держави. Його звинувачували в тому, що він займався політикою. Це не було правдою, однак, він не міг не вставлятися за права ввіреного йому народу. А це щось зовсім інше, аніж політика. Суть його політики виражена в посланні „Як будувати рідну хату”, написаному в 1941 році. Саме там знайдемо ідеал нашого національного життя. Таким ідеалом він вважав українську державу, наділену християнською душею.

Листи Митрополита Андрея - це, без сумніву, величезна спадщина. Проте дозвольте запи­тати не так про його епістолярний доробок, а радше про праці авто­рів, які писали про нього. Як ви вже відзначили, дослідження ра­дянських авторів були надміру заідеологізовані, позначені штампа­ми. Вони за змістом і за формою виглядали відвертими пасквілями. А що писали про Митрополита Андрея там, на Заході? На основі яких джерел можемо це з'ясувати?

-  Є доволі багата бібліографія праць про Митрополита. Отець Кирило Королевський, він же Поль Шарон, француз за походженням, після знайомства з Митрополитом Андреєм, з нашою Церквою пережив велике захоплення. Він так перейнявся усім, що вирішив змінити своє прізвище. Фактично, він усе своє життя присвятив Митрополитові. Окрім того, що отець Королевський займався справами обряду нашої Церкви, він вже після смерті Митрополита написав велику біографічну працю. Вона написана французькою мовою і дотепер ще не перекладена. Пізніше писали багато інших авторів. Зрештою, опубліковано багато матеріалів у „Записках Чину святого Василія Великого”. До речі, багато документів зберігається в Українському Католицькому Уні­верситеті в Римі. Про Митрополита писали отці Порфирій Підручний, Ізидор Патрило, Атаназій Пекар. Англомовна праця належить професорові Маґочі. Далі слід назвати розвідки та дослідження професорів Андрія Кравчука, Юрія Прокопчука, Василя Ленцика, а також Степана Барана. Цікаве дослідження „Митрополит Андрей - благовісник єдності” належить отцю Івану Гриньоху. В праці виражено погляд Митрополита на єдність Церкви, а також на Українську Державу. Це є об'єктивні праці. Осип Кравченюк написав працю „Велетень Святоюрської гори”. Коли ми перевидаємо ці праці, то знаходимо певні по­грішності, але ж вони пов'язані з недоступністю авторів до інформації. Помимо того, ці дослідження не втрачають своєї вартості. Вони є надбанням нашої української науки.

 

Андрей Шептииький плекав екуменізм ще задовго до того, як постав подібний термін

-  Без перебільшення святою справою для Митрополита був екуменізм. Знаємо про його вагомий голос у справі заступництва за православних на автохтонних українських землях - теренах теперішньої Польщі. Не є однак секретом, що й тепер частина греко-католицького клиру вживає термін „екуменізм” з досить негативним відтінком. Проблема лефевризму, на превеликий жаль, не є явищем, віддаленим від нашої дійсності. А один із стовпів цього руху єпископ Фельє навіть написав книгу з досить крикливою назвою „Від екуменізму до апостазії”. Яким все ж був екуменізм у трактуванні Митрополита, якщо перенести цей термін на український ґрунт?

-  Що стосується самого терміну, то його неможливо знайти у працях Митрополита Андрея Шептицького. Термін, як відомо, постав після II Ватиканського собору. Однак, діяльність Митрополита у справі церковної єдності стала по­кликанням його життя. Він, зокрема, писав, що вмирає за святу справу з'єдинення Церков і віднову східного Чернецтва. Для нього, як і для кожної людини, приналежної до Церкви, не могло бути більш важливої місії, аніж виконання Христового заповіту, „Щоб усі були одно”. Яким повинно бути це об'єднання, дізнаємось, зокрема, із листування Андрея Шептицького з православними єпископами.

Тут дозволю собі відступити від заданої теми. Якось в одній з дискусій за участю кількох осіб кожен відстоював своє право вважати правильною або бла­годатною ту чи іншу Церкву. З одного боку були звинувачення в модернізмі, з іншого - ще якісь. Один священик, дуже доречно і вміло розв'язавши суперечку, сказав наступне: „Ви й Христа незабаром назвете модерністом, адже він закликав любити усіх, і навіть ворогів”.

Перераховуючи прізвища авторів публікацій про Митрополита, Ви, пані Оксано, часто додавали слово „отець”, але є, мабуть, фахівці-архівісти, церковні історики, які представляють державні інституції. Наскільки вагомим є їхній внесок в дослідження, про які, власне, йдеться? Зрозуміло ж, що видавнича справа, створення фільмів, журналістика потребують і їхньої віддачі.

-  Не можна сказати, що ці автори були лише священиками і що вони були покликані виконати лише окреме завдання – донести до людей правду про Митрополита. Зокрема, я називала прізвища професора Маґочі, котрий не є священиком. Так само й Андрій Кравчук. Це теологи, серйозні науковці. Зараз триває унікальна співпраця між Церквою і Державою. Наприклад, якщо йдеться про Центральний державний історичний архів України у Львові. Саме тут зберігаються основні документи особистого фонду Митрополита Андрея, документи греко-католицького митрополичого орденаріату, митрополичої консисторії, документи Чину Святого Василія Великого. Саме архівом у співпраці з постуляційним центром заплановано і вже видано чотири збірники документів про Митрополита. У нас працюють світські люди, але вони співпрацюють з Церквою.

Чи знаєте Ви про випадки, коли особа Митрополита Андрея була або є предметом солідних досліджень, якщо йдеться про науковців з Po с i ї чи інших країн?

-  На даний момент мені відома одна людина. Це професор із Москви Алєксєй Юдін, який вже протягом довгих років займається саме цим. Час від часу ми обмінюємося інформацією. Так трапилось, що він займався і займається новомучеником, екзархом Російської Православної Церкви Леонідом Фьодоровим. Робити це неможливо, обходячи світлу постать Митрополита. Власне, наш четвертий збірник і присвячено Греко-Католицькій Церкві в Росії. Якщо йдеться про часові рамки, то в ньому, тобто зроблено акцент на 1917 рік - проголошення згаданого вище екзархату у Петербурзі - та 1935 рік (ця друга дата пов'язана з постаттю Леоніда Фьодорова. Саме тоді екзарх закінчив життя мученицькою смертю). Фактично, ми не маємо тут достатньо матеріалів. В 1935 році Митрополит Андрей започаткував беатифікаційний процес у справі екзарха Леоніда Фьодорова. Спільно з князем Петром Волконським він зумів назбирати достатньо матеріалів. Вони й лягли в основу нашого виданого нами збірника. Однак, багато матеріалів знаходяться в Петербурзі та Москві. Алєксєй Юдін, який написав велику працю монографічного характеру, є одним із серйозних дослідників-науковців. На жаль, нікого більше з російського боку я не знаю. Маю на увазі тих, хто міг би займатися вивченням постаті Митрополита Андрея.

Ще на початку 90-х років минулого століття в одному з українських журналів я прочитав, що в Єрусалимі споруджено бюст Митрополитові на пошанування його пам'яті. Як з'ясувалось, це не відповідає дійсності.

-  Знаєте, тепер для нас це не має аж такого значення. Але якийсь час доволі популярним було зацікавлення цим питанням з боку широкого загалу. Тобто, чому в Ізраїлі, чому в Яд-Вашемі не хочуть посадити Деревце праведника Митрополитові. Загальновідомим є те, що він організовував акцію з врятування єврейського народу у період Другої світової війни. Коли в одній з розмов із представниками Товариства Шолом Алейхема йшлося про те, хто такий Митрополит і чи заслуговує він на ім'я праведника, то вони доволі відкрито сказали: „Ні, ми не маємо жодних сумнівів щодо його святості і знаємо, що він дуже багато зробив для нашого народу. Якщо б це була лише приватна людина, то уже давно посадили б деревце. Але він - надто велика постать. Він - символ українського народу, який далеко не завжди у своїй поведінці був святим”. Для них визнати Митрополита Андрея означає визнати український народ, визнати УГКЦ. Кожний із проголошених новомучеників - це прекрасні люди, але це одиниці. Митро­полит Андрей - це символ. До речі, в Яд-Вашемі посаджено деревце Климентію Шептицькому, який рятував єврейських дітей на прохання Митрополита. Буде чи не буде посаджене Деревце - для нас не так вже й важливо. Це радше був би прояв вдячності з боку єврейського народу.

Дозволю собі метафоричний підхід, хоч Ви говорили про деревце в буквальному сенсі. Які „деревця” можна посадити в Прилбичах, якщо говорити в контексті відзначення 100-ліття від дня смерті Софії Фредро, матері Андрея Шептицького?

-  В першу чергу, 17 квітня, - а саме на цей день випадає згаданий Вами ювілей великої матері, великої жінки і великої християнки, - ми, окрім конференції та богослужень, хочемо зробити біля родинної каплиці Шептицьких бодай щось із того, що сама робила Софія Фредро. Богу дякувати, збереглися її листи, листи Климентія Шептицького. Тож можемо звідти дізнатись, як усе виглядало. Каплицю звела Софія Фредро. Ми хочемо, щоб там була таблиця з переліком усіх похованих. В одному листі Климентій (світське ім'я одного з братів Митрополита Казимир - ред.), пишучи до Андрея, відзначив наступне. Він згадав, що заповітом мами було написати на гробі після її смерті „Пішла у радості до Господа свого”. В іншому листі вже сама Софія Шептицька писала, що після смерті другого сина, йдучи до гробівця, ніби відчувала, як гілки верб коло каплиці плакали дощем. На жаль, не збереглося верб, залишилось тільки дві липи. Не збереглись жоржини, які дуже любила шляхетна Софія. Але навіть не це найстрашніше. Не збереглося самого помістя, де була садиба. Необхідно в першу чергу відреставрувати каплицю і при цьому зберегти двері зі слідами від куль. У 1939 році ці двері буквально розстрілювали. Подібно поступили й з хрестом на каплиці. Потрібно також відновити й герб Шептицьких, понищений кулями. Добре було б посадити жоржини. У садибі приблизно до середини 50-х років була скульптура Богородиці, яка зберігалася ще з XVIII століття. Вона, звісно, перешкоджала радянській системі. Тож викли­кали солдатів з військової частини, аби ті її зруйнували. Цікаво, що солдати відмовилися. Напевне, їм не було аж так легко відмовитися. Один з мешканців села не без допомоги трактора знищив фігуру. В радянський період на місці фігури поставили статую колгоспниці з колоссям у руках. Необхідно знайти проект пам'ятника Богородиці і від­новити його на попередньому місці.

Вельми вдячний Вам за розмову.

Категорія: Статті в інтернеті | Додав: o_andriy
Переглядів: 749 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Для дітей про Прилбичі
Про Митрополита Андрея
НАШІ БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ
РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УГКЦ
С. ПРИЛБИЧІ

КОД ЄДРПОУ 25229264;
ПАТ “КРЕДОБАНК”, МФО 325365,
р/р 2600301547361

+38 067 98-99-370 +38 093 21-24-035 ugcc.prylbychi@gmail.com
МИ НА КАРТІ